30 серпня 2024 року в н.п. Мемрик Покровського р-ну Донецької області, у запеклому бою, прикриваючи відхід своїх побратимів, Богдан Петренко отримав смертельне поранення.

Богдан народився 29 травня 1998 року в селі Самгородок на Черкащині. У 2013-му вступив до Капітанівського професійного ліцею, де опанував фах столяра. Після навчання працював у ТОВ «АГРО-РОСЬ». Пройшов строкову військову службу, а після демобілізації у 2020 році влаштувався в охоронну фірму «Лідер» у Черкасах. Там же і зустрів свою долю — Ірину. З їхнього знайомства розпочалася історія великого кохання, яка згодом переросла у сім’ю.

Вони створили свою родину, а найбільшим подарунком їхнього кохання стала донечка Соломійка.

Він був чоловіком, татом і опорою для своєї сім’ї. Їхня історія назавжди залишиться живою — у серці Ірини, у пам’яті рідних і в їхній донечці.

Богдан був працелюбним і наполегливим — не боявся роботи і доводив розпочате до кінця. У ньому поєднувалися сила і простота, відповідальність і щирість. Веселий, відкритий, щедрий душею — такий, до якого люди тягнулися самі. Мав багато друзів, адже вмів підтримати, розсмішити й бути поруч у потрібну мить.

Окреме місце в його житті займало бджолярство. Він із любов’ю доглядав за пасікою, вкладаючи в цю справу душу і терпіння. Його мед цінували не лише вдома — ним ласували по всій Україні та навіть за кордоном. У ньому відчувалася праця й тепло його рук.

З перших днів повномасштабного вторгнення Богдан не вагався ні хвилини — пішов добровольцем, не чекаючи повісток, не шукаючи виправдань. Зробив цей вибір серцем. Бо не міг інакше. Залишив дім, обійми дружини, маленькі ручки донечки… і пішов захищати те, що було для нього найдорожчим, — свою родину, свою землю, своє майбутнє. У нього не було страху, який зупиняє. Була любов, яка веде вперед.

Свою службу проходив у лавах 118-ї окремої бригади територіальної оборони імені отамана Лютого-Лютенка, у 159-му батальйоні, в/ч А 7325, на посаді снайпера-стрільця. Мав позивний «Бодьо».

Тримав оборону в найгарячіших точках — там, де було найважче, де кожен день був боротьбою за життя. Стояв до кінця, не відступаючи та не здаючись.

У листопаді 2023-го, під Бахмутом, під час запеклих боїв отримав поранення та контузію. Це був один із тих моментів, коли війна залишає свій слід назавжди… Його евакуювали з поля бою, вирвавши з рук небезпеки, але не зламавши його дух.

Після лікування не залишив службу. Повернувся до строю — такий же відданий, сильний і незламний. Деякий час ніс службу на ППО, захищаючи небо і спокій мирних людей, тримаючи ще один важливий рубіж оборони. Згодом його шлях проліг на тривожний Сумський напрямок. Там, де постійна напруга, де ворог близько, де кожен день — це випробування на витримку і віру. Але найтяжчим і останнім для нього виявився Покровський напрямок.

Там він провів 45 днів безперервних боїв, утримуючи позицію під постійним вогневим тиском ворога. Це був час, коли їжа і вода ставали на вагу золота, коли їх бракувало, коли кожен ковток і кожен шматок був на межі можливостей. Постійні обстріли, напруга, відсутність будь-яких умов для відпочинку — усе це ставало щоденною реальністю.

Саме там, 30 серпня 2024 року, в н.п. Мемрик Покровського р-ну Донецької області, у запеклому бою, прикриваючи відхід своїх побратимів, отримав смертельне поранення. Його життя обірвалося там, де народжуються Герої… На полі бою…

Вічна пам’ять Герою!

Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.