Із 12 березня 2024 року військовослужбовець Андрій Колосюк із позивним «Колос» вважався безвісти зниклим. Його рідні до останнього вірили, що він живий. Та нещодавно старша сестра Анжела отримала звістку, яка перекреслила всі надії.

Про це повідомляє видання «Жмеринка City».

Стало відомо, що навідник другого механізованого відділення другого механізованого взводу механізованої роти 59-ї окремої механізованої бригади імені Якова Гандзюка Андрій Колосюк загинув 12 березня 2024 року поблизу села Первомайське Покровського району Донецької області.

Андрій Миколайович народився 15 липня 1981 року у Жмеринці. Закінчив школу №2, а згодом здобув освіту інженера-еколога у Вінницькому політехнічному інституті. Працював у локомотивному депо, займався підприємницькою діяльністю, а пізніше — в охоронній фірмі.

Власної сім’ї створити не встиг. Найріднішою людиною для нього була старша сестра Анжела. Після смерті матері, а згодом і батька саме її родина стала для Андрія справжнім домом. Він щиро любив племінників, радів появі маленького онука сестри й завжди поспішав до них після кожного повернення.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Андрій не зміг залишитися осторонь. Попри серйозні проблеми зі здоров’ям, він тричі приходив до територіального центру комплектування, наполягаючи, щоб його прийняли до війська. У травні 2022 року добровольцем став до лав Збройних Сил України.

Рідні пам’ятають його життєрадісним, добрим і відкритим. Він любив спорт, захоплювався футболом і свого часу був воротарем команди «Локомотив». Навіть перебуваючи на передовій, знаходив можливість щодня зателефонувати або написати сестрі.

«Я хочу назавжди запам’ятати його усміхненим», — крізь сльози каже Анжела.

Найболючішим спогадом для неї залишилася їхня остання зустріч. Після відпустки Андрій уже на ходу застрибнув до вагона потяга, який почав рушати. Озирнувся, подивився на сестру… і заплакав.

Лише згодом вона зрозуміла, що це було їхнє останнє прощання.

Понад два роки Анжела жила вірою, що брат повернеться додому. Щонеділі виходила на акції підтримки родин безвісти зниклих і військовополонених, зверталася до командирів, намагалася з’ясувати обставини його зникнення та не припиняла пошуків. У своїх мріях вона не раз уявляла, як Андрій переступить поріг рідного дому, а на столі чекатимуть його улюблені пельмені та копчена скумбрія.

Та війна поставила крапку в цій історії очікування.

За кілька днів, 15 липня, Андрієві мало б виповнитися 45 років. Замість святкування дня народження сестра замовляє для єдиного брата поминальний коровай, щоб провести його в останню земну путь.

У скорботі залишилися сестра Анжела Миколаївна, племінники Вадим і Дар’я, рідні, друзі, побратими та всі, хто знав, любив і поважав Андрія Колосюка.

Вічна пам’ять Герою!

Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.