Сьогодні рівно три роки, як життя молодшого лейтенанта Дмитра Чурікова з позивним «Hannibal» обірвала війна.
8 червня 2023 року під час бойового чергування в районі населеного пункту Красногорівка на Донеччині воїн отримав важке поранення. 12 червня 2023 року його серце зупинилося в лікарні ім. І. І. Мечникова у місті Дніпро.
Дмитро Чуріков народився 19 листопада 1989 року у Вінниці. У восьмирічному віці разом із родиною переїхав до міста Гайсин на Вінниччині.
Хлопець ріс допитливим і добрим, завжди був у колі друзів, життєрадісним та веселим. З дитинства захоплювався спортом — футболом, волейболом, баскетболом, важкою атлетикою. Усе це не залишилося поза увагою майбутнього воїна.
Про військову службу Дмитро мріяв ще з дитинства. Його захоплювали техніка та військова справа.
У 2007 році закінчив Гайсинську школу №6 та вступив до Київського інституту бізнесу і технологій на факультет фінансів, який закінчив у 2013 році.
Того ж року створив сім’ю, а вже у квітні 2014-го в подружжя народився старший син Максим.
У 2017 році Дмитро прийняв рішення долучитися до лав Збройних Сил України у складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади. Тоді він сказав дружині: «Я не можу бути тут, поки хлопці там — на війні». Саме це рішення визначило його подальший героїчний шлях.
У 2021 році Дмитро вдруге став батьком — народився син Марк. Та війна тривала.
Дмитро Чуріков служив командиром зенітного ракетного взводу зенітної ракетно-артилерійської батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону військової частини А1619.
Він брав участь в АТО та ООС, захищав Донеччину й Луганщину. Під час повномасштабного вторгнення боронив Україну на Донеччині та Херсонщині, брав участь у звільненні Херсонської області.
8 червня 2023 року під час бойового чергування поблизу Красногорівки Дмитро зазнав важкого поранення. Попри зусилля лікарів, 12 червня його життя обірвалося.
Похований Герой на Алеї Слави у місті Гайсин. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Також був відзначений почесним нагрудним знаком «Срібний хрест».
«Я втратила не просто чоловіка, батька своїх синів, партнера… Я втратила найкращого друга. Його кохання було абсолютним, як і його підтримка. Він дуже любив наших синів і завжди ними пишався. Нам завжди його не вистачатиме. Але наші діти завжди пам’ятатимуть — їхній тато Герой. Коханий, я завжди дивитимусь на найяскравішу зірку на небі, як ти і казав, бо знаю, що ти теж на неї дивишся», — згадує дружина Тетяна.
Після загибелі Захисника родина докладає чимало зусиль, щоб зберегти пам’ять про нього. На будівлі школи встановлено меморіальну дошку, на Алеї Слави в Гайсині розміщено пам’ятний банер. Особисті речі Дмитра та інформація про нього представлені в музеях Києва та Вінниці. Його фотографії можна побачити біля Михайлівського Золотоверхого собору та на Майдані Незалежності.
Дружина воїна взяла участь у проєкті «100 картин дружин справжніх героїв», де створила картину на честь чоловіка та розповіла їхню історію кохання. Відомості про Дмитра також увійшли до проєкту «Меморіал» та книги «Пам’ять в обличчях».
«В пам’ять про чоловіка були запущені снаряди та дрони в межах проєкту “Голос Помсти”. Щороку разом із дітьми ми беремо участь у забігу “Біжу за Героя — шаную Героїв”. Також ім’я чоловіка викарбуване на плиті в храмі-пантеоні пам’яті загиблих Героїв у селі Лішня на Рівненщині. Про нього написані дописи на сторінці бригади, стаття в журналі “Країна”, а відео про Дмитра транслювалося на ТРЦ “Гулівер” у Києві», — розповіла дружина Героя.
Вічна пам’ять Герою!
Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.
