20 грудня 2023 року жителі села Хоменки провели в останню земну дорогу свого земляка — воїна-захисника України Руслана Антименюка. Без батька залишилися маленькі донечки Катеринка і Даринка, без чоловіка — дружина Юлія, без сина — батьки Василь Михайлович і Галина Володимирівна, без брата — Сергій та Максим.
«Той незабутній день назавжди вкарбувався в моє серце, — згадує дружина Юлія Володимирівна. — Тоді плакало небо, а наші душі рвалися від туги й душевного болю. Життя мого коханого чоловіка забрала ця клята війна. Він заплатив найвищу ціну за те, щоб ми могли жити, дихати, ростити дітей, прокидатися вранці і радіти кожному новому дню…»
Руслан Антименюк народився 4 червня 1987 року в працьовитій і дружній родині. Разом із ним зростали ще двоє братів, серед яких він був середульшим. Закінчив 11 класів Хоменківської середньої школи. Під час строкової служби був прикордонником. Після армії працював на будівництві в Україні та за кордоном.
«У 2008 році ми познайомилися з Русланом на дискотеці. Хоч до цього навчалися в одній школі, я була молодшою від нього на три роки. Наступного року ми одружилися, потім купили будинок, і чоловік дуже гарно облаштував наше сімейне гніздечко. Ми мали багато планів, раділи простим речам мирного життя — пробурили свердловину, посадили малину…»
У 2014 році Руслан став на захист України та майже рік виконував бойові завдання в зоні АТО на Донеччині.
У 2015 році в подружжя народилася донечка Катруся, а у 2018 році — Дашуня. Діти стали найбільшим щастям для молодої родини, яка довгий час мріяла про поповнення.
«Руслан мав багато гарних рис — був турботливим батьком і люблячим чоловіком. Попри зайнятість, завжди знаходив вільну хвилинку, щоб побути поруч із дітьми та побавитися з ними. Та, на жаль, нашу сім’ю не оминула повномасштабна війна, яка застала Руслана в Києві. 24 лютого 2022 року о 6:30 він зателефонував мені й сказав: “Юльчик, вмикай телевізор і послухай жахливі новини…”. Того ж дня ввечері чоловік із великими труднощами дістався додому. Спочатку він був у складі місцевої територіальної оборони, а 19 липня 2022 року його мобілізували до ЗСУ…»
Вже через тиждень солдат Руслан Антименюк перебував на передовій у Харківській області. Служив кулеметником 1-го відділення взводу вогневої підтримки 2-ї стрілецької роти військової частини А7085. Під час служби отримав контузію та травму коліна, переніс складну операцію, проходив лікування у госпіталях Дніпра та Вінниці.
Після поранення Руслан повернувся до побратимів, адже захист рідної землі для нього був не просто словами, а справою честі та обов’язком перед родиною і країною.
13 грудня 2023 року Руслан мав привітати з днем народження доньку Катрусю, але не вийшов на зв’язок. Наступного дня Юлії зателефонували з військової частини та повідомили, що життя її чоловіка обірвалося в районі населеного пункту Підлиман Харківської області.
На похорон Руслана Антименюка зі служби відпустили його старшого брата Сергія та батька Юлії — Володимира Григоровича, які з перших днів війни боронять Україну і досі перебувають на фронті.
«Мій чоловік не удостоївся високих бойових нагород, але він не менше за своїх побратимів ризикував життям заради всіх нас. Ми не маємо права забути про його жертовність, про справжню ціну свободи. Це був шлях великого патріота України, який знав, що таке честь. Він пішов на війну сильним і здоровим, із великою вірою у нашу перемогу, а повернувся “на щиті”».
Вічна пам’ять Герою!
Віктор Зеленюк
Світлини надані автором
Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.
