Зранку 8 серпня 2025 року Артем Випорхонюк на псевдо «Скіф» разом із побратимом поблизу села Новопавлівка на Дніпропетровщині вирушив рятувати поранених бійців свого розрахунку. Дістатися до них не вдалося — групу уразив ворожий дрон. Обоє військових загинули.

Артем народився 14 жовтня 2001 року в селі Піщанка Житомирської області. У 2006 році пішов до першого класу загальноосвітньої школи №2 у селі Висока Піч, яку закінчив у 2016 році. Того ж року вступив до Малинського лісотехнічного коледжу, де у 2020 році здобув диплом молодшого спеціаліста за фахом «Майстер лісу». Згодом отримав ще одну освіту за напрямом «Механіка».

«З малечку Тьомка був дуже допитливим і відкритим до всього нового. У дитинстві він пробував себе в різних заняттях: грав на гітарі та фортепіано, займався футболом і танцями. Любив ліс і природу, мав багато друзів, завжди був душею компанії і дуже любив свою сім’ю. Мав велике щире серце, був дуже добрим і завжди прагнув допомогти всім», — ділиться мама Артема Катерина.

У 2017 році Артем переїхав до Житомира й паралельно з навчанням розпочав кар’єру в компанії EasyPay з посади оператора кол-центру. Завдяки наполегливості та відповідальності згодом отримав підвищення і став спеціалістом із моніторингу.

У 2022 році певний час проживав у Польщі, де працював і навчався. Та з початком повномасштабної війни вже на другий день повернувся додому, щоб стати на захист України. Артем одразу звернувся до військкомату, однак через молодий вік отримував відмови. Попри це активно допомагав у тилу: розбирав завали, доставляв гуманітарну допомогу, виконував будь-яку роботу, де був потрібен. Бажання боронити Батьківщину залишалося для нього незмінним.

«Тьома мав особливу здатність притягувати людей своєю щирістю і знаходити спільну мову з кожним. Він завжди відстоював свою думку, був наполегливим і прагнув усього досягти сам. Чесний, справедливий, з сильним характером. Але водночас — турботливий і уважний. Він завжди вмів підтримати, зробити щось приємне навіть у найпростіших речах. Поруч із ним відчувалась справжня опора — як за надійним чоловіком, з яким було спокійно, безпечно і впевнено», — розповідає кохана Артема Вікторія.

Наприкінці 2022 року, у 21 рік, Артем добровольцем вступив до лав Збройних Сил України та розпочав службу у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Як піхотинець обороняв позиції та брав участь у запеклих боях за Мар’їнку на Донеччині.

Він був надійною опорою для побратимів — людиною, на яку можна покластися в найскладніших обставинах. Друзі по службі стали для нього родиною, за кожного він щиро переживав. Його мужність і витримка підтримували інших, а сам Артем ніколи не ховався за спинами товаришів.

Згодом проходив службу у 199-му навчальному центрі Десантно-штурмових військ, де працював інструктором і передавав бойовий досвід новобранцям.

У 2024 році вступив до Поліського національного університету за спеціальністю «Водні біоресурси та аквакультура», мріючи здобути вищу освіту. Та найбільше прагнув стати офіцером і пов’язати життя з військовою службою.

У листопаді 2024 року повернувся на передову у складі 46-ї окремої десантно-штурмової бригади. Служив майстром — номером обслуги артилерійського взводу, а згодом став старшим навідником. Обороняв позиції спочатку на Донеччині, а пізніше — на Дніпропетровщині. Швидко опанував артилерійську справу, вправно працював із гарматою і за потреби брав на себе командування на позиції.

У травні отримав бойове поранення, але від повноцінної реабілітації відмовився — не міг залишити побратимів. Для нього служба була передусім відповідальністю за своїх. Після лікування повернувся на фронт.

Його слова «Всіх люблю, ні про що не жалкую» стали відображенням великого серця та незламного духу.

Зранку 8 серпня 2025 року Артем разом із побратимом вирушив на допомогу пораненим бійцям свого підрозділу поблизу Новопавлівки. Дістатися до них вони не встигли — групу атакував ворожий безпілотник.

Поховали Героя у рідному селі Піщанка на Житомирщині. У нього залишилися мама, молодший брат, наречена та велика родина.

За службу й участь у бойових діях Артем був нагороджений медаллю «Ветеран війни». Указом Президента України від 12 листопада 2025 року за особисту мужність, героїзм і самопожертву його нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Вічна пам’ять Герою!

Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.