28 березня 2022 року Ярослав «Дракон» Мороз прийняв свій останній бій у Маріуполі — в районі проспекту Миру. Він загинув, обороняючи місто, яке стало символом незламності українських захисників, до кінця залишившись вірним присязі та Україні.
Ярослав Мороз був старшим солдатом, сапером-водолазом 1-го відділення розвідки взводу розвідки спеціального призначення 2-го батальйону оперативного призначення окремого загону спеціального призначення «Азов» (в/ч 3057) Східного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України.
Він народився 22 листопада 1988 року в селі Бистрик Ружинського району Житомирської області (нині — Бердичівський район). Ім’я Ярослав хлопчикові дала старша сестра Тетяна, яка ще до його народження мріяла про молодшого брата.
Дитинство Ярослава минуло у рідному селі. Він ріс спокійною і скромною дитиною, допомагав батькам, займався спортом, любив тварин і рибалити з батьком. Особливе місце в його житті займала бабуся, яка багато часу проводила з онуком, підтримувала його і супроводжувала на дитячі свята.
У 1996 році Ярослав пішов до першого класу Бистрицької школи. Навчався добре, був дисциплінованим, надійним другом для однокласників. Після закінчення школи вступив до будівельного коледжу, однак згодом зрозумів, що це не його шлях.
У 2007–2012 роках навчався на історичному факультеті Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Саме в цей час він глибоко зацікавився історією України, вивчав українську ідентичність, історію воєн та становлення державності. Багато часу проводив у Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці.
Після завершення навчання працював у Національній поліції України.
Коли у 2014 році розпочалася російська агресія, Ярослав без вагань став на захист держави у складі батальйону поліції особливого призначення «Вінниця». Він неодноразово виконував бойові завдання в зоні АТО/ООС, брав участь у боях на Луганщині та Донеччині.
У 2015 році вирішив приєднатися до полку «Азов». Після проходження відбору, підготовки та психологічних тестів 1 лютого 2016 року підписав контракт із Національною гвардією України. Спочатку служив кулеметником, але постійно вдосконалював свої навички. Згодом став старшим солдатом і сапером-водолазом у взводі розвідки спеціального призначення. Служив у групі спеціальної розвідки «Пірати».
Під час Антитерористичної операції він брав участь у численних боях, зокрема за Попасну, тримав оборону на Світлодарській дузі та на інших складних напрямках. За службу був відзначений нагородами, серед яких відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції», грамоти та подяки за мужність і відданість Україні.
На початку повномасштабного вторгнення контракт Ярослава закінчився. Він мав можливість повернутися додому, однак вирішив залишитися разом із побратимами на базі полку «Азов» в Урзуфі. 24 лютого 2022 року він зустрів на позиціях, а того ж дня разом із підрозділом вирушив до Маріуполя обороняти місто.
У боях за Маріуполь Ярослав проявляв витримку і відвагу. Побратими згадують, що він ніколи не відмовлявся від виконання завдань і часто одним із перших йшов у бій. 22 березня 2022 року він врятував життя пораненому побратимові, допомігши евакуювати його з поля бою.
Поки місто не опинилося в повній облозі, Ярослав підтримував зв’язок із рідними. Він намагався їх заспокоїти і просив не хвилюватися.
Його кохана Ольга згадує:
«Я запитала Ярослава, чим допомогти і що робити, а він мені відповів, щоб не хвилювалася — вони з хлопцями зроблять усе, щоб ворог не пішов далі».
28 березня 2022 року Ярослав Мороз загинув у бою в Маріуполі. Попрощатися із захисником вдалося лише 3 лютого 2023 року. Його поховали у рідному селі Бистрик на Житомирщині. Йому було 33 роки.
Указом Президента України №254/2022 Ярослава Мороза посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Також він відзначений орденом «Хрест Героя» (посмертно).
Ярослав був різносторонньою людиною. Він багато читав, цікавився історією, подорожував, вивчав іноземні мови. Захоплювався східними бойовими мистецтвами, самбо та пауерліфтингом, організовував спортивні змагання для молоді на Житомирщині. Мріяв об’їхати Україну на велосипеді, побачити всі її куточки, а у рідному селі хотів створити спортивний комплекс і дитячий майданчик.
Побратими згадують його як спокійного, сильного і надійного воїна.
Один із них розповідає:
«Моє перше враження про Дракона після нашого знайомства: «Дракон взагалі розмовляє?» Він був мовчазним, у нього був свій світ. Проте, ми з ним подружилися. Дракончик поєднував у собі розум та силу. Він був дуже начитаним. Займався боротьбою та мав гарні успіхи у цьому. Без шкідливих звичок. По службі у нього не було ні одного проколу. У Ярослава закінчився контракт перед повномасштабним, по факту він міг їхати додому, проте, він залишився з хлопцями. Дракончик виїжав на всі бойові завдання з нашою групою. Знищив пару БТРів, безліч ворожої піхоти. Пам’ятаю, як ми заїхали у 9-ти поверхівку, перед цим відбивши її у ворога. Потрібно було залишити групу на ніч для утримання цієї позиції, людей не вистачало і ми погодилися залишитися двоє там. Пам’ятаю той пекельний холод, мороз, ми тоді цілу ніч чергували в під’їзді при виході. Коли були прильоти градів, то нам приходилося бігати по сходах на верхні поверхи, таким чином ми тоді зігрівалися. Дракончик навалював по ворожим танкам із дистанції 50 метрів, а саме цікаво , що при цьому його емоційний стан взагалі не змінювався, він був абсолютно спокійним та впевненим. Коли поранили одного нашого побратима, і пацани попали в облогу, потрібна була допомога, Дракончик добровільно визвався у групу порятунку, і ми разом з ним погнали на підмогу до пацанів. Ми дивом тоді залишилися живими, дорогу намагалися перебігати разів 3, так як, ворог її прострілював постійно. Він завжди був першим у всьому. Я ніколи не бачив страху у його очах. Для мене Ярослав – Герой, на якого потрібно рівнятися. Людина, у якого закінчився контракт і він міг їхати додому, проте, він залишився з пацанами, зі своїми побратимами».
Для рідних і близьких Ярослав Мороз назавжди залишиться люблячим сином і братом, надійним другом і людиною, яка понад усе любила Україну і віддала за неї своє життя.
Вічна пам’ять Герою!
Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.
