6 січня 2026 року поблизу населеного пункту Яковенкове на Харківщині обірвалося життя старшого солдата Національної гвардії України «Азов» Паляничко Олега Сергійовича. Йому було лише 27 років.

Олег народився 7 лютого 1998 року в селі Плисків на Вінниччині. Навчався у місцевій школі, а згодом вступив до фахового коледжу, де здобував спеціальність з монтажу та експлуатації електроустаткування. Саме в студентські роки зустрів свою майбутню дружину — кохання всього життя.

Його військовий шлях розпочався зі строкової служби у Першій Президентській бригаді. 14 травня 2019 року він підписав контракт і свідомо обрав професію захисника. Повномасштабне вторгнення зустрів на Київщині — одразу вирушив до підрозділу та став на оборону. Брав участь у захисті Ірпеня, де разом із побратимами стримував ворога на підступах до столиці.
У 2022 році Олег одружився. Він мріяв про щасливу родину, про прості радощі життя — бути поруч із дружиною, будувати спільні плани, подорожувати. Навесні 2024 року народився син на якого він так чекав.

Рано втративши батька, Олег понад усе прагнув дати своєму хлопчикові любов, турботу й захист, яких сам був позбавлений у дитинстві. Він хотів навчити його бути чесним і сміливим, мріяв разом ходити на рибалку, проводити час по-чоловічому — по-батьківськи.

Чекав можливості приїхати додому, обійняти сина саме 8 березня, у день його другого дня народження. Та цим мріям не судилося здійснитися.

Для дружини, мами й брата Олег був надійною опорою. Під час відпусток повністю присвячував себе родині: допомагав по господарству, організовував маленькі подорожі, намагався надолужити кожну втрачену хвилину. Саме ці миті давали йому сили повертатися на передову й триматися.
Сьогодні його маленький син сумує за татом, простягає мамі телефон, щоб подзвонити до нього. У цій дитячій надії — невимовний біль і безмежна любов. Для Олега родина була сенсом життя. Під час війни його другою сім’єю стали побратими, поруч із якими він і прийняв свій останній бій.

Олег Паляничко віддав найдорожче — своє життя — за те, щоб його син зростав у вільній, сильній і незалежній Україні. Він пішов у вічність, але залишив по собі світло — у серцях рідних, у продовженні свого роду, у пам’яті всіх, хто його знав.
Наш обов’язок — жити гідно, пам’ятаючи, якою ціною виборюється свобода.
Вічна пам’ять Герою!
Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.
