11 лютого поблизу міста Краматорськ Донецької області загинув мужній оборонець Дмитро Шинаєв. Йому навічно залишилося 33 роки.

Повідомляє Вінницька міська рада.

Дмитро народився 29 травня 1992 року в селі Городківка Крижопільського району. Після закінчення школи вступив до Могилів-Подільського медичного фахового коледжу. Та дитяча мрія стати військовим виявилася сильнішою за будь-які інші плани. Невдовзі за його плечима вже була строкова служба, а згодом — навчання в Національній академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, де він опанував фах розвідника.

Він обрав шлях воїна свідомо — і залишався вірним цьому вибору до останнього подиху.

Дмитро був серед тих, хто не здався на милість ворога в Криму у 2014 році. Він пройшов через пекло Іловайського котла, вистояв і продовжив службу. Від солдата — до майора. Від перших боїв — до найгарячіших напрямків повномасштабної війни. Ізюмський, Лиманський, Вовчанський, Сумський, Покровський, Авдіївський, Бахмутський — за кожною з цих назв стоїть його досвід, мужність і щоденний ризик.

З перших днів повномасштабного вторгнення Дмитро служив у розвідці, виконував бойові завдання у складі Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України. Він працював там, де особливо потрібні витримка, точність і холодний розум. І завжди — відповідальність за побратимів.

За вагомі службові досягнення та відданість Батьківщині його було нагороджено відзнакою Президента України «За участь в Антитерористичній операції», відомчими грамотами й нагрудними знаками ДПСУ, медаллю «За оборону Авдіївки». Але найвищою нагородою для нього завжди залишалася довіра країни, яку він захищав.

«Дмитро з 2014 року й до останнього свого подиху був на війні. Пам’ятаю, коли йшов захищати Маріуполь, він сказав, що прийшов його час показати, що держава недаремно готувала його до війни, — розповідає дружина Небесного Воїна Наталія. — Чоловік був ладен на все, щоб допомогти країні вистояти та перемогти. Він зазнав поранення, переніс багато контузій, але ніщо не могло змусити його зупинитися…»

11 лютого поблизу Краматорська його життя обірвалося. Україна втратила досвідченого офіцера, побратими — надійного командира, родина — люблячого чоловіка й батька.

Окрім дружини, у Дмитра залишилися восьмирічний син, батьки, брат і сестра.

Поховали воїна на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Вічна пам’ять Герою!