27 березня 2024 року під час виконання бойового завдання із захисту України, внаслідок артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Кліщіївка трагічно загинув Олександр Вікторович Чайковський.

За своє коротке життя Саша лише раз побував на морі та двічі — у Карпатах. Мріяв побудувати будинок, створити сім’ю, народити й виростити дітей. Хотів мати власну майстерню, у якій створював би вироби з дерева… Можливо, десь — в іншому вимірі — ці мрії здійснилися.

Олександр народився 30 травня 1997 року. Проживав у селі Махнівка Якушинецької громади.

«У віці 2,5 року, коли ми з дружиною були на роботі, Сашка залишили з тіткою Валентиною. І поки ніхто не бачив, він вирішив разом зі своєю подружкою та лялькою піти до мене на роботу, знаючи, що я працюю в сусідньому селі на пилорамі. Дорогою вони збилися зі шляху, і вже згодом ми їх знайшли. З дитинства любив грати у футбол, їздити з дідусем на конях. Був перебірливим у їжі: не любив цибулю, не їв ковбасу із салом. Змалечку привчав себе до праці й допомоги батькам. Любив тварин і в трирічному віці сам обрав собі песика та назвав його Дік», — згадує батько полеглого воїна Віктор.

До школи Олександр пішов у рідному селі Махнівка. У молодших класах навчався майже на відмінно, активно брав участь у шкільній самодіяльності. Був енергійним, веселим, добрим і позитивним, умів постояти за себе.

З дитинства намагався самостійно заробляти на власні витрати — під час літніх канікул працював.

«Перейшовши до 5 класу Пултівецької СЗШ, брав активну участь у шкільних заходах. Був лідером у класі, його поважали однокласники та друзі за чесність, справедливість і порядність. Ніколи нікого не ображав. Особливо цікавився уроками технологій, бо любив створювати щось власноруч, а його вироби займали почесні місця на виставках. Сашко завжди був веселим і привітним, мав сильний характер, був борцем за справедливість. Дуже поважав і любив батьків, особливо тепло відгукувався про матір. Ніколи не скаржився на труднощі — усі проблеми вирішував сам. Не любив порожніх розмов і не спілкувався з тими, хто поводився негідно», — згадує класний керівник Олена Михайлівна.

«Сашко дуже любив уроки фізичної культури, завжди був товариським, активним, цілеспрямованим і відповідальним. Користувався авторитетом серед однолітків, був капітаном шкільних збірних із футболу, волейболу та баскетболу. Улюбленим видом спорту був футбол. Брав активну участь у всіх фізкультурно-оздоровчих заходах у школі та районних змаганнях, за що неодноразово нагороджувався грамотами», — пригадує вчитель фізичної культури Світлана Михайлівна.

Після закінчення школи Олександр продовжив навчання у Вінницькому національному технічному університеті, здобувши кваліфікацію за напрямом «Мікро- та наноелектроніка».

У 2019 році закінчив військову кафедру, отримав звання молодшого лейтенанта запасу та склав присягу на вірність Україні. Він хотів стати військовим, щоб захищати свою країну, яку любив понад усе.

«У студентські роки він був душею компанії. Умів розвеселити друзів навіть на нудних парах. Багато теплих спогадів залишилося зі студентського гуртожитку. Ніхто ніколи не говорив про нього нічого поганого — його поважали й підтримували», — згадують друзі з університету.

Із 2019 року працював у Чехії. Проте 2 березня 2022 року повернувся в Україну, щоб стати на її захист.

Вступив до лав 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Був направлений у Миколаївську область, а вже в червні 2022 року отримав звання лейтенанта.

У липні приїхав у відпустку та почав зустрічатися з дівчиною.

«Ми були знайомі ще зі школи, але Сашко постійно казав, що я ще замала через різницю у віці в чотири роки. Та під час його відпустки ми вирішили не чекати кращого часу й розпочати стосунки. Згодом на мій день народження він подарував мені фотосесію, сказавши, що сам приїхати не зможе. Але несподівано з’явився з букетом білих троянд і освідчився мені», — згадує кохана оборонця Катя.

Із квітня 2023 року Олександр був призначений на посаду заступника командира механізованої роти механізованого батальйону військової частини А1302 у 93-й ОМБр «Холодний Яр». Позивний «Моцарт» отримав через своє прізвище — Чайковський.

Виконував бойові завдання на Бахмутському напрямку. У липні 2023 року отримав звання старшого лейтенанта. У грудні був нагороджений відзнакою «Срібний хрест». У січні 2024 року призначений командиром роти. Указом Президента України від 23 лютого 2024 року №95 нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

27 березня 2024 року Олександр Чайковський загинув унаслідок артилерійського обстрілу поблизу Кліщіївки.

1 квітня 2024 року йому було присвоєно звання капітана (посмертно).

Указом Президента України «За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Олександра Чайковського нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Вічна пам’ять Герою!