Він обожнював печінковий торт і морозиво «Пломбір», а понад усе кохав свою наречену Альону. Називав її своєю маленькою Кнопою. Любив друзів. «ОбнІму — більше не піднІму», — говорив він, міцно обіймаючи їх при зустрічі.

Олександр Злотковський загинув 30 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання в селі Білогорівка Луганської області.

Олександр Злотковський народився 13 вересня 1994 року в місті Бар Вінницької області. З дитинства був щирим, веселим і добрим хлопцем. Мав багато друзів і завжди вирізнявся лідерськими якостями серед однолітків. Зростав із мамою та вітчимом у люблячій родині.

Олександр любив життя і вмів відчувати його ритм. У навушниках завжди звучала улюблена музика. Він рибалив, ловив раків, тягнувся до природи — саме там знаходив спокій і сили рухатися далі. Був патріотом, вірив у світле й добре, любив жити на повну. Та війна нахабно втрутилася в його долю.

На момент повномасштабного вторгнення Олександр перебував у Чехії на роботі. Попри вроджену астму, вже за кілька днів повернувся в Україну і самостійно пішов служити до лав 81-ї окремої аеромобільної бригади ДШВ. За час служби зазнав кількох важких поранень, але після реабілітації щоразу повертався до побратимів.

Він був старшим навідником, упевнено виконував бойові завдання, умів якісно надати першу медичну допомогу, підтримати хлопців психологічно — а на позиціях це має особливу вагу. Олександр завжди залишався щирим, з усмішкою на обличчі, незалежно від обставин, і до останнього боронив свою державу. Мав кілька нагород, був ветераном війни.

Він планував поїхати на навчання, здобути звання і повернутися до своєї команди. Жив Перемогою, вірив у неї і йшов до кінця.

30 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання в селі Білогорівка Луганської області Олександр отримав смертельні поранення обох нижніх кінцівок. Воїн загинув.

«Я не боюся воювати і самої війни. Страшно те, що буде після її завершення», — говорив Олександр Злотковський.

Вдома на Захисника чекали батьки, кохана наречена Альона, діти, рідні та друзі.

«Твій вічний сон — наш вічний сум, Сашка», — пишуть рідні.

Вічна пам’ять Герою!