2 січня 2026 року Україна втратила ще одного Захисника — загинув Дмитро Гриневич. Йому назавжди залишилося 35 років…

Дмитро народився 30 січня 1990 року у Вінниці. Закінчив загальноосвітню школу №27, після чого займався підприємницькою діяльністю. Уже під час служби у війську він узаконив стосунки з коханою та два з половиною роки тому став щасливим татом маленької донечки Злати.

«Він жив на шаленій швидкості, ніби поспішаючи все встигнути, все спробувати. Не розмінювався на те, що здавалося не суттєвим, не вартим уваги. Єдине, на що ніколи не шкодував часу та сил – це на спілкування з рідними, близькими, друзями та знайомими. Був готовий кожного підтримати у важку хвилину, – розповідає брат загиблого Героя В’ячеслав. – Не знаю, як з’явився у Дмитра позивний “Чайка”, але він надзвичайно влучний. У ньому поєдналися притаманні йому волелюбність, нетерпимість до ворога та неймовірна сила духу…»

До лав Збройних Сил України Дмитро Гриневич став у перший день повномасштабного вторгнення — за покликом серця. Свій бойовий шлях розпочав у Вінницькій територіальній обороні, а згодом вирушив безпосередньо на передову. Захищав країну на найнебезпечніших напрямках: на Херсонщині, у Кринках, поблизу Вугледара. Пізніше ніс службу у складі легендарної 414-ї окремої бригади безпілотних систем «Птахи Мадяра», де й закріпився його позивний — «Чайка». Виконував бойові завдання як водій-електрик екіпажу БпАК.

За мужність і вагомий внесок у оборону держави Дмитро був відзначений нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», а також відзнаками Командувача Сил безпілотних систем — «Вогнепальна зброя» та «Бойовий ніж». Життя воїна обірвалося 2 січня 2026 року.

«Історія Дмитра – це приклад безумовної відданості Батьківщині та любові до людей. Його загибель стала особистою трагедією для багатьох, зараз мій телефон буквально закипає від дзвінків та повідомлень зі співчуттями, – каже брат полеглого воїна В’ячеслав. – Захищати країну від ворога – було особистим рішенням Дмитра. Він не чекав на повістку та ні з ким не радився, а просто поставив мене та матір перед фактом: “Я вже у військкоматі…” Це було 24 лютого 2022 року».

Поховали Дмитра Гриневича на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Вічна пам’ять Герою!