12 грудня 2025 року, виконуючи бойове завдання поблизу села Українське на Харківському напрямку, загинув відважний захисник України Микола Слободян.

Микола народився і виріс у селищі Ярмолинці Хмельницької області. Навчався спочатку у першій, а згодом у другій Ярмолинецькій школі. Після завершення навчання здобув фах зооінженера у Кам’янець-Подільському сільськогосподарському інституті. За спеціальністю працював недовго, адже життя повело його іншим шляхом. Микола самотужки опанував будівельну справу, ставши майстром широкого профілю. Його золоті руки знали в рідному селищі та далеко за його межами — у багатьох оселях залишилася частинка його праці, тепла і турботи.

Попри щоденну працю, Микола Володимирович мав глибоку любов до знань. Він захоплювався історією України, етнографією, краєзнавством. Книга була його постійною супутницею. Працівники Ярмолинецької центральної бібліотеки добре пам’ятають його як постійного читача. Навіть на фронті, між виконанням бойових завдань, він шукав бібліотеки, щоб узяти до рук чергову книжку.

Із перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну Микола не вагаючись вирушив до військкомату. Однак через серйозні проблеми із зором його не одразу допустили до служби. Він наполегливо проходив медичні комісії й у червні 2024 року таки став до лав 808-ї Дністровської окремої бригади підтримки. Служив водієм-сапером одного з інженерно-саперних підрозділів, виконуючи складні й небезпечні завдання.

«Для Миколи Слободяна служба у Збройних Силах була не просто обов’язком — це була внутрішня потреба. Його патріотизм, життєва мудрість і досвід спонукали робити все можливе, аби захистити Україну від ворога», — розповідає дружина воїна Ярослава Слободян.

Опановуючи нові військові спеціальності, Микола швидко став фахівцем і в саперній справі, і в роботі з безпілотниками. Згодом він пройшов підготовку та став оператором дрона «Вампір». Попри відсутність попереднього військового досвіду, завдяки наполегливості й розуму він упевнено опанував усі необхідні навички.

За мужність і самовідданість у виконанні бойових завдань солдат Микола Слободян був нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України» та почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий Хрест» — символами честі, доблесті й відданості військовій присязі.

Побратими згадують його з особливою теплотою:
«Він був надійним товаришем, щирою і світлою людиною, справжнім патріотом. Мріяв про мирну Україну і боровся за неї до останнього подиху. Для нас він назавжди залишиться прикладом братерства, відваги й сили духу».

Попрощатися з Миколою Слободяном до Ярмолинців приїхали його побратими. Серед них — заступник командира бригади Олег Пучинський, який з глибокою шаною говорив про воїна. Теплими словами згадував Миколу й заступник командира батальйону Володимир:
«Добрішої людини я не зустрічав. Він завжди повторював: “Командир, є завдання — я його виконаю”. За віком міг би бути нам батьком, але саме він учив нас життєвої мудрості. Ми називали його дядьком Колею».

Сьогодні солдат Микола Слободян навіки зарахований до строю 808-ї Дністровської окремої бригади підтримки. Він загинув 12 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу села Українське на Харківщині, боронячи рідну землю від ворога.

Поховали Героя на Алеї Слави у рідних Ярмолинцях — місті, яке він безмежно любив.

Дружина полеглого воїна Ярослава Слободян зберігає пам’ять про коханого у слові. Вона пише вірші, присвячені чоловікові, створивши окрему сторінку пам’яті. Один із них — щемливий і проникливий — звучить так:

Дихати без тебе важко,
Біль роздирає груди.
А ти в небесах, де пташка,
Й немає гіркої облуди.
Там сонце лоскоче вітрами,
І тиша, мов колискова,
А тут – поміж сірими днями
Лунає твоя розмова.
Твій голос у шелесті листя,
У спогадах, що не згасають,
Та світ без тебе – мов прірва,
Де тіні у серце впадають.
Я знаю, що ти десь поруч,
У сяйві зірок і ранку…
Та як же болить цей морок
Й нестримані обіцянки.
Твій голос у вітрі лунає,
У шелесті раннього жита,
Душа твоя в зорях палає,
Як стяг, що не може згоріти.
Ти – світло, що тьму розтинає,
Ти – подих весняного грому.
І поки Земля пам’ятає –
Ти з нами. Ти завжди удома.

«Я написала багато віршів пам’яті Героїв. Тепер у мене є окрема сторінка — сторінка мого чоловіка. Колись я радилася з ним щодо кожного рядка. Тепер усі слова — лише для нього і про нього», — зізнається Ярослава.

Вічна пам’ять Герою!