19 серпня 2023 року під час бойових дій у населеному пункті Роботине Запорізької області загинув військовослужбовець Збройних Сил України Матвієнко Володимир Володимирович, позивний «Матвій».
Володимир народився 1 грудня 1986 року в селі Чемериське Барського району. Тут закінчив дев’ять класів місцевої школи, а старші класи навчався у середній школі сусіднього села Журавлівка. Після школи вступив до Барського професійного будівельного ліцею, де здобув фах верстатника деревообробних верстатів та столяра-будівельника.
До війни працював на різних роботах, але справжньою його стихією було дерево. Володимир мав золоті руки й щиру любов до своєї справи: виготовляв на замовлення красиві двері, вікна, ліжка, кухонні меблі та інші вироби. Як згадує дружина Світлана, він був майстром на всі руки — за що б не брався, усе робив якісно й сумлінно. Багато часу приділяв домашньому господарству, завжди був працьовитим і відповідальним.
Зі своєю майбутньою дружиною Світланою вони були родом з одного села, навчалися в одному класі. Згодом одружилися й створили міцну, щасливу родину.
Із початком повномасштабного вторгнення Володимир пройшов військово-лікарську комісію, однак тоді йому сказали зачекати. 5 квітня 2023 року він був призваний до лав Збройних Сил України. Пройшов навчання у Житомирі, згодом — у Великій Британії, після чого був направлений для проходження служби до Запорізької області. Служив стрільцем номером обслуги.
Володимир брав участь у найзапекліших боях на передовій Запорізького напрямку. Під час одного з боїв зазнав контузії та проходив лікування. З лікарні мав вийти 22 серпня, однак уже 16 серпня знову повернувся на фронт.
19 серпня 2023 року стрілець номер обслуги 4 аеромобільного відділення 4 аеромобільного взводу 10 аеромобільної роти 4 аеромобільного батальйону Матвієнко Володимир Володимирович, позивний «Матвій», загинув під час виконання бойового завдання в районі Роботиного Запорізької області. Він поліг смертю хоробрих — як справжній Захисник і відданий патріот України.
Побратими згадують його як надійного бійця, щиру й світлу людину, яка завжди була готова підтримати, допомогти та підставити плече. Таким Володимир був у мирному житті й таким залишився до останнього подиху — людиною, на яку завжди можна було покластися.
Вічна пам’ять Герою!
