2 квітня 2024 року під час переміщення особового складу 1-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону військової частини 4576 до нового району виконання бойових завдань трагічно загинув Вець Андрій Олександрович. Поблизу населеного пункту Осиковий Гай Чугуївського району Харківської області він потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. Отримані травми виявилися несумісними з життям.
Андрій народився 14 липня 1984 року в місті Козятин Вінницької області. Навчався у середній загальноосвітній школі №1 імені Тараса Шевченка. У 2002 році здобув фах слюсаря з ремонту автомобілів у Центрі професійно-технічної освіти №1. Згодом навчався в Київському училищі професійної підготовки працівників міліції (2005 рік), а також у Козятинському міжрегіональному вищому професійному училищі залізничного транспорту, де опанував спеціальність електромонтера контактної мережі.
У 2005 році Андрій розпочав службу в органах внутрішніх справ лінійного управління Південно-Західної залізниці на станції Козятин. З 2006 року працював охоронником-інспектором у ПП «Охоронна агенція Ніка», а з 2007-го — начальником зміни. Протягом 2008–2017 років працював електромонтером-лінійником з монтажу повітряних ліній високої напруги та контактної мережі у Вінниці, а також займався вільним наймом у будівництві та покрівельних роботах.
У жовтні 2002 року був призваний на строкову службу до лав Збройних Сил України, яку проходив у військовій частині 3008 у Вінниці до квітня 2004 року.
У березні 2023 року Андрія мобілізували до війська. Він пройшов навчання в Кіровоградській області, згодом — у навчально-польовому центрі в Польщі, брав участь у міжнародних військово-патріотичних змаганнях. За старанність, ініціативність, високий професіоналізм і самовідданість був відзначений грамотами та нагороджений нагрудним знаком «За героїзм та патріотизм» (посмертно).
На сході України, на Харківщині, Андрій виконував бойові завдання поблизу населених пунктів Петропавлівка, Синьківка, Першотравневе, у Синьківському лісі. Командував оборонними діями на позиціях ВП «Малюк» та «Десна», майже постійно перебував на передовій. Самотужки вивів важкопораненого побратима з бойових позицій і доставив його до пункту евакуації. У грудні 2023 року під час виконання завдань поблизу Лимана Харківської області потрапив під артилерійський обстріл, зазнав поранення, пройшов лікування і повернувся у стрій. За час служби виконав 12 бойових розпоряджень, мав статус учасника бойових дій.
Андрій пройшов шлях від молодшого сержанта до головного сержанта, був командиром бойової машини, командиром відділення, виконувачем обов’язків командира взводу 1-ї роти 1-го батальйону 41-ї окремої механізованої бригади військової частини 4576. Його позивний — «Смерч».
Після загибелі у Героя залишилися мати — Вець Ольга Олександрівна, брат — Вець Олександр Олександрович, та син — Вець Тимур Андрійович. Андрія поховали на Алеї Слави кладовища в селі Козятин Хмільницького (Козятинського) району Вінницької області.
Пам’ять про нього вшановано на меморіальному комплексі на території храму-пантеону святої праведної Анни в селі Лишня Закарпатської області, на пам’ятній стелі Козятинського міжрегіонального вищого професійного училища залізничного транспорту «Пам’ятаймо про тих, що згоріли, як зорі…», а також на дошці пошани та банері на Алеї Слави.
По собі Герой залишив хороші спогади, якими охоче поділилися рідні та друзі.
«Андрій був дуже позитивною дитиною. Люблячий син, турботливий брат і батько, добрий, щирий, порядний, мужній. Його посмішка завжди зігрівала душу, а теплі обійми дарували відчуття безпеки. Він завжди захищав тих, хто цього потребував, допомагав навіть на відстані. Займався дзюдо, карате, футболом, ніколи не тримав образ і завжди відстоював свою думку. Любив тварин — у нас були і папуги, і коти, і собаки, і навіть тритони та вужі. Кажуть, життя прожити — не поле перейти. У Андрія були злети й падіння, але мій син — воїн по життю: завжди знаходив у собі сили підвестися й іти далі. Він любив Україну і вірив у Перемогу. Коли телефонував, завжди казав, що в нього все добре, навіть будучи пораненим. І кожну розмову завершував словами: “Разом до перемоги”»
Ольга Вець, мама Героя
«Андрій був добрим командиром відділення, сильним воїном і надійним побратимом. Умів вислухати і дати пораду. Хлопці поважали й слухали його. Я не знаю, звідки в нього брався той дух — він завжди йшов першим і виходив останнім, нікого не залишаючи позаду. В його очах не було страху»
Рустам Дустмурадов, заступник командира відділення, навідник-оператор
«Молодший сержант Вець Андрій “Смерч” — людина з добрим серцем і сміливою вдачею. Він цінував життя — своє і своїх побратимів, завжди підтримував словом, ділом і порадою. Міг віддати навіть власну військову сорочку тому, хто її потребував. Андрій був із тих сталевих людей, яких не можуть зламати жодні випробування. Він жертовно йшов на кожен бойовий вихід, але найбільше переживав за побратимів, які стали для нього другою родиною»
Володимир Безуглий («Погранец»), Сергій Щека («Щука»), Валерій Бондар («Шайтан»), побратими
«Я довго думав, що написати. Війна — це постійні перепади, і кожен переживає їх по-своєму. Але мені пощастило зустріти Андрія — людину, яка допомагала завжди залишатися внутрішньо зібраним і сильним. Без перебільшення, це був один із найкращих синів України. Вічна пам’ять тобі, мій брате»
Денис Дирів («Зуб»), молодший сержант, марксмен
«Андрій був компанійський, дружній, завжди готовий прийти на допомогу. З ним можна було йти на будь-яке завдання, бо йому довіряли. І головне — він завжди думав про свою родину»
Леонід Боримський («Цезарь»), номер обслуги мінометної батареї
«Андрій — мужня і світла людина з великою душею та незламним духом. Таких, як він, не забувають ніколи. Він був для мене не просто братом, а опорою і захистом. Я пам’ятаю кожну мить, проведену поруч із ним: його сміх, доброту, наше дитинство. Він навчив мене керувати автомобілем, плавати, завжди підтримував. Герої не вмирають — вони живуть у наших серцях і пам’яті. Його ім’я назавжди вписане в історію країни»
Антон Кесарчук, двоюрідний брат
«У нашій родині Андрій був старшим і завжди підтримував молодших. У будь-якій компанії його знали й поважали. Завдяки йому багато наших дитячих проблем так і не стали тягарем для батьків. Великий уклін від мене і від усієї 67-ї бригади. Навіки слава Герою України!»
Артем Степура («Степ»), двоюрідний брат, військовослужбовець
Вічна пам’ять Герою!
