27 жовтня 2024 року під час відбиття атак ворога на позиції біля села Воздвиженка Покровського району Юрій Мартинюк потрапив під інтенсивний артилерійський обстріл. Поранення виявилося несумісним із життям, і воїн загинув у 41 рік.

Юрій Мартинюк народився 14 серпня 1983 року в селі Журава Липовецького району. Після дев’яти класів місцевої школи переїхав до Вінниці, де на практиці опанував спеціальність столяра. Працював на підприємстві з виробництва меблів, одружився та виховав двох синів.

«Юрій був дуже працьовитим, мав золоті руки та любив те, чим займався. А у вільний час любив помедитувати на природі з вудочкою, відпочити душею та тілом, – розповідає брат загиблого воїна, ветеран російсько-української війни Роман. – Змалечку Юрій був душею та серцем нашої сім’ї. Він надто швидко подорослішав, щоб підтримувати батьків, а пізніше став надійною опорою для своєї дружини та дітей. Був люблячим, добрим, турботливим…»

Юрій мобілізувався у війська взимку 2024 року. Після навчання у Великобританії вступив до батальйону «Вовки Да Вінчі» 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Спершу служив гранатометником, а згодом опанував роботу оператора безпілотника. Виконував бойові завдання на донецькому напрямку.

«Побратими Юрія кажуть, що він був одним із кращих у своїй справі – вправно управляв БпЛА, нищачи ворожі цілі. Не боявся важкої роботи та часто у бою брав ініціативу у свої руки», – додає брат полеглого захисника.

Поховали Юрія Мартинюка на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Вічна пам’ять Герою!