Серце захисника Куцого Олексія Олександровича зупинилося 23 жовтня 2024 року. Нестерпні наслідки перенесених «на ногах» мікроінфарктів, серцева недостатність та розрив дуги аорти спричинили обширну тампонаду серця, яка забрала його життя.
Олексій народився у місті Бар Вінницької області. Його батько, Олександр Олександрович, працював електриком і помер у 2014 році. Мати — Тетяна Логінівна Росочинська, інженер-конструктор Барського машинобудівного заводу, нині перебуває на пенсії. Олександр ріс із сестрою Анною.
Шкільні роки Олексій провів у Барській ЗОШ №1, після чого закінчив Барський професійно-будівельний коледж, опанувавши фах столяра.
У 2007–2008 роках проходив строкову службу у Військово-морських силах України, де отримав звання матроса.
У мирний період життя змінював кілька професій: працював у будівництві, дорожніх роботах, а також був заступником керуючого магазину. У всіх колективах його знали як відкриту, добру, цілеспрямовану людину, яка завжди підтримувала інших і не скаржилася на труднощі. Усміхнений, життєлюбний, спокійний — саме таким він залишився у пам’яті знайомих і друзів.
Олексій мав широке коло інтересів: техніка, комп’ютери, автомобілі та мотоцикли. Він умів полагодити майже будь-який механізм. Любив кулінарію — готував смачно, з душею, і навіть на фронті намагався потішити побратимів власноруч приготованими стравами.
Він дуже кохав свою наречену Альону, з якою мріяв створити сім’ю.
У вересні 2019 року Олексій підписав контракт із Повітряними Силами Збройних Сил України. Служив у званні солдата, був водієм обслуги зенітного артилерійського відділення зенітного артилерійського взводу 143-ї роти охорони. Мав позивний «SOLO».
З початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року долучився до складу мобільної вогневої групи ППО, разом із товаришами знищуючи ворожі ракети та безпілотники.
У квітні–вересні 2024 року перебував у відрядженні на Сумщині, а під час Курської наступальної операції брав участь у бойових діях на території Курської області росії.
18 серпня 2024 року поблизу селища Спальне отримав осколкове поранення.
За проявлену мужність і стійкість 23 вересня 2024 року Головнокомандувач ЗСУ нагородив Олексія Куцого Золотим хрестом — однією з найвищих військових відзнак.
Після його смерті побратими довго не могли оговтатися від втрати. Усі згадують Олексія як людину, яка випромінювала добро, внутрішній спокій і готовність підтримати інших. Військові з частини, де він служив з 2019 року, і сьогодні відвідують його могилу, допомагають його матері та продовжують берегти пам’ять про «SOLO».
Багато хто з них пообіцяв прийти до нього на могилу після нашої спільної Перемоги.
Особливе місце в його серці займала пісня «Завтра» гурту ТНМК — композиція, що нагадувала про цінність життя та важливість не відкладати мрії. Її слова назавжди залишилися символом його власного життєвого шляху.
Вічна пам’ять Герою!
