Виконуючи службові обов’язки поблизу населеного пункту Любомирівка Миколаївської області, Юстименко Віктор Олександрович дістав поранення, несумісні з життям.
19 липня 2022 року воїн загинув.

Віктор народився 10 серпня 1991 року у звичайній родині, навчався у Великомитницькій ЗОШ. Згодом вступив до Вінницького центру професійно-технічної освіти №1, де здобув спеціальність електромонтера з ремонту та обслуговування електрообладнання. Після закінчення навчання підписав контракт із Військово-морськими силами України та служив на кораблі «Костянтин Ольшанський». Мав звання матроса та спеціальність комендора.

У 2015–2019 роках працював у Філії імені Мічуріна ПРАТ «Зернопродукт МХП».

«З Віктором ми познайомилися в Києві. Я приїхала в гості до подруги, а він працював у сервісному центрі, ремонтував телефони. Так сталося, що я принесла туди свій телефон. Віктор полагодив його і залишив свій номер. З цього все й почалося — згодом у нас виросла щаслива сім’я», — пригадує дружина Небесного Воїна, Ірина Юстименко.

У 2014 році подружжя офіційно побралося. У 2017 році вони придбали будинок у селі Філіопіль Вінницької області. Того ж року народилася донька Лариса. Родина жила дружно й тепло: Віктор був турботливим батьком і люблячим чоловіком, другом та надійною опорою — саме таким, про якого можна лише мріяти.

У 2018 році він проходив навчальні збори резервістів першої та другої черги. У 2019 році поїхав працювати за кордон за фахом.
У 2021 році працював у СО «Хмільницькі ЕМ» на посаді електромонтера розподільних мереж, але згодом звільнився за власним бажанням. Пізніше того ж року влаштувався на роботу в село Білий Рукав у ТОВ «Білорукавське».

«Віктор займався вирощуванням інкубаторських курчат і перепілок — йому це дуже подобалося. Він був працьовитим, багато часу проводив з донькою: грався, навчав, катав її на катамарані. Це були щасливі моменти», — пише дружина.

25 лютого Віктора було мобілізовано на посаду солдата механізованого взводу механізованої роти військової частини А2960. Він користувався великою повагою серед побратимів.

У червні 2022 року Віктор приїхав у коротку, п’ятиденну відпустку — найщасливіші п’ять днів, які збереглися в пам’яті родини. Після цього він повернувся на службу.

19 липня 2022 року, виконуючи бойове завдання, військовий дістав сліпе осколкове поранення внаслідок мінно-вибухової травми, від якої загинув.

«Віктор був доброю людиною, обожнював ремонтувати все, що пов’язане з електрикою. Ніколи нікого не кидав у біді. Його сміх досі звучить у наших серцях. Він любив життя і проживав його достойно. Доньці тепер 8 років — вона пам’ятає кожну мить, проведену з татом. Коли почалася повномасштабна війна, ми знали, що він піде захищати. Останні слова, які він сказав: “Хто, як не я? Я маю захистити тебе й доньку”», — згадує дружина.

Віктор служив у тій самій бригаді, що й його батько, хоч і в різних батальйонах. Саме батькові першому повідомили, що сина більше немає. Мати Віктора приїхала, щоб сказати правду його дружині. Того ж дня родина отримала офіційне сповіщення.

«Віктор був і назавжди залишиться найулюбленішою людиною мого життя. З його загибеллю я ніколи не змирюся», — пише Ірина.

Указом Президента України Віктора Юстименка нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Вічна пам’ять Герою!