Минуло одинадцять років відтоді, як молодий нацгвардієць Пантелеймон Рожанський загинув у трагічній дорожньо-транспортній пригоді. Того дня він разом із побратимами прямував на другу ротацію, але до місця служби колона так і не дісталася. Через ожеледицю та погану видимість зустрічний КамАЗ зі зброєю зіткнувся з військовим автобусом «Богдан», у якому перебував Пантелеймон. Хлопець загинув на місці.

Історія Пантелеймона – це історія світлої, щирої душі. Він народився раніше терміну, наче поспішав прийти у цей світ. Ім’я обрав сам — принаймні так відчувала мама.
«Я розуміла, що він сам собі вибрав це ім’я… Спочатку воно мені здавалося незвичним, але потім стало рідним. Коли йому казали: “Ти Пантелеймон?”, він відповідав: “Петрович!”»

Хлопець ріс добрим, життєрадісним, любив пустощі й гумор. Після дев’ятого класу вступив до Вінницького політехнічного коледжу, згодом – до Хмельницького політехнічного університету. Та коли в країні розпочалася Революція Гідності, він не зміг залишитися осторонь. 4 грудня 2013 року сказав матері, що їде на Майдан.
«Мам, хтось же має це відстоювати. Це несправедливо», – відповів він на її прохання залишитися вдома.

Пантелеймон перевівся на дистанційне навчання, аби бути на Майдані стільки, скільки буде потрібно. Навіть на новорічні свята він не поїхав додому:
«Мам, я можу не поїхати, але тоді на одну людину там буде менше. А якщо кожен так подумає — хто там буде?»

Під час розстрілів у центрі Києва хлопець перебував удома, та, дізнавшись про події, одразу поїхав назад. На власні очі побачив, як куля поранила волонтерку, а з його групи загинув чоловік. Це глибоко його вразило, але не зламало.

Наприкінці літа 2014 року Пантелеймон покинув останній курс навчання й підписав контракт із Національною гвардією.
4 серпня його прийняли до підрозділу, невдовзі він склав присягу й разом із побратимами вирушив на Донеччину, під Вуглегірськ. Їхня ротація тривала 45 днів і була однією з найскладніших, але хлопець вистояв.

Після повернення він мріяв про просте і щасливе життя — створити сім’ю. Перед новим виїздом на фронт хлопець освідчився коханій.

Та весілля не судилося. На шляху до місця служби військовий автобус потрапив у смертельну аварію, у якій загинули тринадцять оборонців, серед них — Пантелеймон.

Для матері це стало ударом, який неможливо забути. Вона згадує:
«Аварія — Пантюша загинув… Я не повірила. Коли прийшла додому, чоловік сказав, що телефонували… Ми донці не сказали одразу. Може, комусь це допоможе: дітям треба говорити правду, якими б маленькими вони не були…»

Пантелеймон завжди залишався добрим, світлим, усміхненим. Його життєва позиція, щирість та здатність підтримати інших — те, що згадують усі, хто його знав.
«Він завжди казав: “Мамо, ти повинна бути сильною, ти повинна завжди посміхатися”. Я так і роблю…»

Його усмішка й досі живе в очах матері.

Вічна слава Пантелеймону Рожанському!