Свій останній бій Володимир Шевченко, відомий побратимам під позивним «Вінниця», прийняв 9 жовтня 2025 року неподалік села Новоданилівка Пологівського району на Запоріжжі. У цей день обірвалося життя воїна, якому навіки залишилося 59 років.

Володимир народився 17 грудня 1967 року у Краснодарському краї, куди його батьків скерували на масштабне молодіжне будівництво. Там він закінчив школу, відслужив строкову службу, а згодом переїхав на Вінниччину — батьківську землю своїх предків. У Вінниці здобув фах електрика та працював на різних виробничих підприємствах міста. Останнім цивільним місцем роботи для нього стало ПрАТ «Інфузія». Оселившись у Щітках, виховав доньку й радів ролі дідуся двох онуків — Пелагеї та Тихона.

«Батько був надзвичайно багатогранною людиною. Він багато читав, любив мандрувати, займався спортом. Був чемпіоном області з бігу. Щоранку, рівно о 5:00, виходив на пробіжку, а від весни до пізньої осені ще й купався. Це тримало його в чудовій формі та надихало сусідів долучатися до здорового способу життя», — згадує донька Героя Наталія.

Сусіди також бережуть теплі спогади про Володимира. «Немає людини, яка б не знала Володимира чи якій він відмовив би в допомозі. Це була людина великого серця. Він робив усе з любов’ю — до людей, до рідної землі, до всього живого», — говорить пані Людмила.

З початком повномасштабної агресії Росії Володимир без вагань став на захист України. У званні сержанта служив у складі 65-ї окремої механізованої бригади «Великий Луг», сумлінно виконуючи бойові завдання.

«Його поважали побратими як воїна і як людину, — розповідає донька Наталія. — Він був цілеспрямованим, товариським, добре розумівся на військовій справі та вмів підтримувати бойовий дух. Дбав, щоб у кожного було потрібне спорядження, робив усе можливе, аби вберегти своїх хлопців від непоправного…»

Такою світлою, сильною та відданою залишиться пам’ять про сержанта Володимира Шевченка — чоловіка, який до останнього подиху стояв за рідну землю.

Вічна пам’ять Герою!