Петро Коваленко загинув 2 травня 2014 року. Йому було лише 20 — вік, у якому життя тільки починається.
Родина Петра переїхала на Вінниччину в 1992 році, коли батьки, рятуючись від війни в Абхазії, знайшли прихисток у селі Рахнівка. Тут хлопець і народився 25 лютого 1994 року. Його тато працював завгоспом у місцевій школі, мама — кухарем. На подвір’ї навчального закладу стоїть пам’ятник земляку Василю Стусу — постаті, яка для Петра була важливою змалку.
Перші чотири класи він відвідував у рідній школі, а далі навчався в Чечелівській школі сусіднього села. Після випуску у 2009 році вступив до Вищого професійного училища №11 у Вінниці, де опановував професію слюсаря з ремонту автомобілів. Згодом продовжив освіту у Вінницькому технічному коледжі заочно. Любив спорт, риболовлю та відверто казав, що з дитинства мріє про військову службу.
Восени 2013-го Петро завершив строкову службу в 95-й окремій аеромобільній бригаді й одразу підписав контракт, залишившись у підрозділі. Служив солдатом, старшим водієм БТР у аеромобільно-десантному взводі 2-ї роти 1-го батальйону (в/ч А0281, Житомир).
2 травня 2014 року під Слов’янськом підрозділ бригади отримав завдання заблокувати групу озброєних бойовиків. На під’їзді до Андріївки рух колони зупинила організована група цивільних — жінки з дітьми та іконами. Перемовини тривали до темряви, доки о 22:15, прикриваючись цивільними як «живим щитом», російські терористи не відкрили вогонь зі стрілецької зброї та гранатометів.
Першою жертвою став старший солдат Сергій Панасюк. Петро загинув від вибуху гранати ВОГ, що розірвалася просто під його ногами. Він прийняв ударну хвилю та осколки на себе, фактично врятувавши сімох побратимів. Навіть його бронежилет, який тиждень до того уже зупинив ворожу кулю, цього разу не зміг уберегти.
Попри втрати, підрозділ зміг відійти та дати відсіч нападникам.
Петра Коваленка поховали на центральній алеї місцевого кладовища поруч із найшанованішими уродженцями Рахнівки. У нього залишилися батьки — Тетяна та Микола — та старша сестра Христина.
Вшанування пам’яті Петра Коваленка:
• 19 липня 2014 року нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
• На будівлі школи в Рахнівці, де він навчався, встановлено меморіальну дошку.
• Одна з вулиць рідного села носить його ім’я.
• На фасаді ВПУ №11 у Вінниці відкрито дошку пам’яті двом випускникам — Петру Коваленку та Віктору Долінському.
• На місці загибелі Петра Коваленка і Сергія Панасюка встановлено металевий хрест із меморіальною табличкою.
• Нагороджений недержавною медаллю «За визволення Слов’янська» (посмертно).
Вічна пам’ять Герою!
