16 грудня 2023 року, виконуючи надважке бойове завдання в районі населеного пункту Терни Лиманського району на Донеччині, сержант Юрій Дмитрович Шаталюк, головний сержант 2-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти 411 окремого стрілецького батальйону, загинув.

Позивний «Магелан» він виправдав до останнього подиху — ціною власного життя врятував вісім побратимів. Попри наказ евакуйовувати лише поранених, його бойові друзі повідомили командуванню, що нібито повернули Юрія до тями, аби мати можливість забрати його тіло з поля бою й віддати шану вдома.

Юрій Шаталюк народився 6 серпня 1968 року у місті Бар. Він ріс у теплій, дружній родині, мав молодшу сестру Ірину, про яку невтомно дбав і яку дуже любив. З дитинства був активним, рішучим і справедливим, завжди об’єднував навколо себе однолітків. Навчався у Барській школі №2, займався спортом, захоплювався подорожами та майструванням з дерева. Малого Юру надихали історії дядька-моряка — саме тоді він визначив свою мрію: стати моряком або рятувальником.

Після закінчення 10 класу вступив до морехідного училища у Кронштадті, а згодом тривалий час жив у Мурманську. Працював судновим механіком на різних морських суднах і побачив чимало куточків світу.

Повернувшись одного разу на зустріч випускників, випадково зустрів Олену — і це стало початком їхньої історії. У 2010 році вони одружилися, а в 2015-му з’явилася донечка Злата.
«Вона — татова копія до найменших дрібниць. Він був найкращим для всіх наших дітей… Юрій — людина, створена для сім’ї, для людей. Він завжди допомагав, навіть коли його про це не просили. Скромний, добрий, глибокий, неймовірно щирий…» — згадує дружина Олена.

Останні роки перед вторгненням Юрій працював у порту.

З початком повномасштабної війни 24 лютого 2022 року він без вагань став добровольцем. Спочатку служив у місцевій роті охорони, згодом був направлений на Миколаївщину, а далі — у Краматорськ, Лиман і Слов’янськ. Остаточно його підрозділ закріпився в Тернах.

Влітку 2023 року Юрій отримав поранення, однак після короткого лікування повернувся на фронт. 6 серпня він відзначив свій 55-річний день народження разом із родиною, а вже наступного дня знову був поруч із побратимами, беручи участь у важких боях.

Після його загибелі друзі й соратники залишили багато теплих слів про людину, яку неможливо забути.

«Добра, світла пам’ять про тебе та вдячність за твій подвиг назавжди в наших серцях… Ти жив для сім’ї, рідних, друзів і Батьківщини. Герої не вмирають», — написав кум і побратим Сергій Бондар.

«Юра був Людиною з великої літери… За ним хлопці йшли куди завгодно. Коли його поранило, він перше запитав: як хлопці, чи втримали позицію. Він загинув, закривши собою товаришів», — згадує боєць із позивним «Турист».

«До Юри тягнулися всі. Він випромінював надійність, йому довіряли безмежно. У розвідку чи в бій — поруч хотів бачити саме його. Дуже боляче, що залишилися лише спогади», — говорить майор Ігор Боднар, командир роти охорони.

Юрій Шаталюк був людиною честі, відповідальності та великого серця. Скромний у побуті, але надзвичайно щедрий душею. Він завжди поспішав жити, мріяв, планував, прагнув встигнути зробити більше — і багато зробив.

Рік без Юрія — це рік болю, який не минає. Але й рік великої вдячності за його шлях Захисника, за мужність, відвагу та любов до України. Пам’ять про нього — світла й вічна.

Вічна пам’ять Герою!