22 серпня 2025 року за Україну віддав життя воїн із позивним «Вовк» — Роман Олександрович Замашной, старший солдат, стрілець 2-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти стрілецького батальйону 93-ї ОМБр «Холодний Яр» ЗСУ. Йому назавжди залишилося 35 років.

Роман народився 9 травня 1990 року в селі Красний Лиман Краматорського району Донецької області. Здобув вищу освіту у Дніпровському державному технічному університеті за спеціальністю «Галузеве машинобудування». Працював слюсарем доменних печей у місті Кам’янське. Був батьком однієї дитини.

Свій бойовий шлях розпочав у 2015 році, ставши на захист України. Брав участь у важких боях за Піски, Водяне, Опитне, Старомихайлівку та Світлодарськ.

У матеріалі для «Цензор. Нет» Роман розповідав про порятунок журналіста зі США. Він згадував, як почув свист міни й інстинктивно штовхнув американця в капонір, рятуючи йому життя:
«Він спочатку злякався й кричав, а коли міна таки прилетіла й він зрозумів, навіщо я це зробив, вибрався, почав дякувати та обіймати. Тепер завжди усміхаюся, коли згадую той день».

Також він ділився спогадами про сім’ю, яку вдалося врятувати у Невельському, що тоді було сірою зоною:
«152-мм міна влучила в будинок, де жила родина. Коли обвалилася стеля, ми кинулися їх відкопувати. На щастя, усі вижили. Дітей з мамою відправили до Дніпра, а старшим допомогли відновити житло».

У березні 2016 року демобілізувався, але вже за місяць знову підписав контракт із 93-ю бригадою. Пізніше перевівся до 54-ї бригади, де виконував бойові завдання біля Зайцевого. Там, як командир взводного опорного пункту, разом із трьома побратимами тримав оборону позиції. Він згадував ті складні дні:
«Нас залишилося троє — Москіт, Електрик і я. Спали по годині-дві. До ворога було якихось 500 метрів. Іноді вони підходили ближче, стріляли з автоматів, запускали “мухи”, накривали мінами. Але ми трималися — створювали такий шум, ніби нас ціла рота. Виходу не було — треба стояти».

Побратими теж пам’ятають його незламність. Один із них розповідав, що у 2017 році біля Зайцевого Роман роботою з ДШК самотужки зупинив ворожу ДРГ і врятував життя багатьом бійцям.

Інший згадував події 2024 року:
«Навіть маючи сильний біль у животі, під час масованих обстрілів він ризикував життям, щоб забрати з поля бою тіла загиблих побратимів».

Роман мріяв про мирне життя:
«Я хочу збудувати будиночок у лісі, завести багато собак, знову хаскі. Мати дружину, двох дітей — хлопчика і дівчинку. І щоб люди в Україні усміхалися й жили щасливо…»

Та цим мріям не судилося здійснитися.

22 серпня 2025 року поблизу села Розкішне Краматорського району Донецької області Роман Замашной загинув унаслідок ворожого артилерійського обстрілу.

За мужність і відданість Україні його нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно), відзнакою Начальника Генштабу ЗСУ «Учасник АТО» та пам’ятним нагрудним знаком «93-я окрема гвардійська механізована бригада».

Вічна пам’ять Герою!