24 жовтня, у бою біля Новомихайлівки Краматорського району Донецької області, загинув захисник Василь Бризгалов. Йому було 53 роки.

Василь народився 15 лютого 1972 року в Челябінську, але справжнім українцем став на вінницькій землі. Саме тут, у школі №19, він отримав знання, а оточення дало відчуття приналежності до української культури. Після школи вступив до училища, а працювати почав ще юнаком — із 15 років заробляв на будівництвах Вінниці. У його трудовій біографії був і Вінницький підшипниковий завод, і останнє місце роботи — КП ВМР «Комбінат комунальних підприємств». Василь був сімейною людиною: виховав доньку, щиро прийняв донечку своєї дружини та обожнював онуку, яка стала для нього справжньою радістю.

Рідні згадують його як надзвичайно працьовиту й доброзичливу людину:
«Наш Василь був майстром на всі руки. Всі сусіди збігалися до нього по допомогу: комусь комірчину полагодить, комусь дерево зріже чи яму для криниці викопає… Він усе вмів, нікому не відмовляв. А ще ніколи не вважав демонстрацію любові до України якимось кітчем. До того як це стало модно, Василь розфарбував свого велосипеда у кольори державного прапора та з гордістю колесив на ньому містом… Він цінував сім’ю, дуже любив дітей, тварин та усе живе на цій землі…»

Коли розпочалася повномасштабна війна, Василь не раз виїжджав на найскладніші напрямки для будівництва захисних споруд. За внесок в оборону держави він був неодноразово нагороджений грамотами органів влади. Проте лише допомагати з тилу йому стало недостатньо: побачивши, як Україна виборює свободу, чоловік добровільно став до війська. Навесні 2024 року він приєднався до 120-ї бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.

Смерть застала його на передовій — там, де він стояв до останнього, захищаючи рідну країну. Василя Бризгалова поховали на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Вічна пам’ять Герою!