6 вересня 2024 року, під час виконання бойового завдання в ході контрнаступу українських військ поблизу населеного пункту Черкаська Конопелька Курської області російської федерації, зупинилося серце стрільця-снайпера 3-го механізованого відділення Андрія Мацерука. Захиснику було 46 років.
Андрій родом із Рівненської області, але з 2007 року мешкав у Жмеринці. Тут створив сім’ю, разом із дружиною Наталкою виховував доньок коханої від попереднього шлюбу. Працював електрозварювальником, а згодом — трактористом у Жмеринському лісовому господарстві.
«У мого Андрійка були золоті руки та золоте серце. Він був найкращим: відповідальним, хазяйновитим. Він не розкидався словами, а своїми чоловічими вчинками демонстрував свою турботу та любов», — зі сльозами в очах, розповідає дружина Наталка.
24 лютого 2022 року Андрій разом із друзями-добровольцями за покликом серця вирушив до військкомату. Не чекаючи повістки, він зробив свідомий вибір — стати на захист України.
За два з половиною роки служби Андрій Мацерук пройшов довгий шлях: від водія й механіка до стрільця-снайпера. Брав участь у визволенні Херсонщини, воював на Донеччині — у Соледарі та Бахмуті, стримував ворога на Харківському й Покровському напрямках, обороняв прикордоння Сумщини. Останні тижні життя воїн провів на передовій у Курській області, беручи участь у контрнаступальній операції.
За доброту й м’якість характеру побратими дали йому позивний «Ведмедик». Відважний у бою — у житті він був спокійним, врівноваженим і добрим.
«Андрієві довелося рано подорослішати. Коли йому було 13, помер наш тато, і він, будучи ще дитиною, взяв усю відповідальність за мене та за маму на себе, як справжній чоловік. Він був найдобрішим братом і найкращим дядьком та хрещеним для моїх дітей. Найменша Катруся, коли чула, що розмова йде за Андрія, завжди вигукувала: “Наш Захисник! Наш Захисник!”» — розповідає сестра Небесного Воїна Наталія.
Востаннє Андрій зателефонував дружині вранці 6 вересня. Сказав, як сильно її кохає, пообіцяв, що ніколи не залишить, і пожартував, що вони разом житимуть до 120 років. Наталка пообіцяла чекати. І стримала свою обіцянку…
Вічна пам’ять Герою, який до останнього подиху захищав рідну землю і тих, кого любив.
Вічна пам’ять Герою!
