30 січня 2024 року поблизу населеного пункту Щербинівка Бахмутського району Донецької області обірвалося життя солдата 49-го окремого штурмового батальйону «Карпатська Січ» Богдана Мельника. Це був лише другий вихід бійця на позиції, коли він віддав своє життя за Україну.
Богдан Мельник народився і виріс у Жмеринці. Навчався у Жмеринському ліцеї №2, а згодом здобув професію плиточника у Жмеринському ВПТУ. З дитинства він мав золоті руки, любив порядок у всьому, був працьовитим, добрим і щирим хлопцем. У цивільному житті Богдан був душею компанії — завжди усміхненим, доброзичливим і готовим допомогти кожному, хто цього потребував.
Його мама, Тетяна Володимирівна, з теплом згадує сина:
«Коли він вже був на фронті, то у телефонній розмові я його запитувала: “Що ти, синку, зараз робиш?” — а він мені відповідає: “Пил протираю. Побратими кажуть, що я їхня зозулька, що любить чистоту”. Ось таким він був. Навіть там дбав, щоб усе було по-хазяйськи».
Коли у жовтні 2024 року Богдан отримав бойову повістку, не вагався ні хвилини. Пройшов військово-лікарську комісію, коротке навчання з підготовки і вирушив на фронт. Маючи армійський досвід, він усвідомлював, що його чекає, але йшов із гідністю, бо вірив у Перемогу та силу українського народу.

Подруга родини Тетяна згадує:
«Бодя часто дзвонив і завжди був сповнений оптимізму. Із захватом розповідав про друзів-побратимів, про вгодованих фронтових котів та знищених орків».
За день до загибелі Богдан телефонував майже всім рідним і друзям. Жартував, сміявся, розповідав про своїх побратимів. Ніхто й подумати не міг, що ця розмова стане останньою…
Наступного дня, 30 січня, під час виконання бойового завдання, Богдан Мельник героїчно загинув. Побратими винесли його тіло з поля бою, щоб із честю провести Героя в останню путь.
Він залишив по собі добру пам’ять, щирі усмішки на обличчях тих, хто його знав, і світле відчуття гордості за Людину, яка не побоялася стати на захист своєї землі.
Вічна пам’ять Герою!
