31 жовтня 2022 року в бою за Україну поліг Герой Сергій Володимирович Гаврищук. Йому було лише 21 рік.

Сергій народився 28 листопада 2000 року в селі Пеньківка Вінницької області, що входить до Турбівської громади. З дитинства вирізнявся добротою, щирістю та активністю. Навчався у Козинецькій школі, а згодом закінчив Зозівський аграрний ліцей, де здобув фах майстра з ремонту холодильних установок та електрика.

Він захоплювався спортом, особливо футболом, любив автомобілі та швидкість. Мав водійські права.

У 2019 році Сергія призвали на строкову службу до Національної гвардії України, де він служив у місті Енергодар Запорізької області. Вже наступного року, усвідомлюючи свою місію, підписав контракт і вирушив на схід України боронити державу.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії Сергія призвали до 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Він служив бойовим медиком взводу, рятував життя побратимів, часто під обстрілами надавав допомогу пораненим.

Виконував бойові завдання у Миколаївській, Запорізькій та Донецькій областях, а також брав участь у деокупації Харківщини.

31 жовтня 2022 року, поблизу села Орлянка Куп’янського району Харківської області, Сергій загинув від смертельних поранень, отриманих унаслідок влучання ворожого танкового снаряда.

За час війни отримав позивні «Сєрий» і «Малий».

За відвагу і самопожертву Сергій Гаврищук був нагороджений:
• нагрудним знаком «Ветеран війни»;
• медаллю «За оборону рідної держави»;
• орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Мав посвідчення учасника бойових дій.

На першій річниці загибелі, 31 жовтня 2023 року, на стіні рідної Козинецької школи відкрили меморіальну дошку, щоб зберегти пам’ять про випускника, який віддав життя за Україну.

«Герой, який захищав свій дім, родину, і просто хотів жити та насолоджуватися кожною миттю… Але нещадна війна забрала настільки молоду душу. Йому от-от мало виповнитися 22 роки, та він відлетів у вічність. Немає нічого гіршого для батьків, ніж втратити рідну кровинку в такій жорстокій війні», — зазначив Ігор Соць, Турбівський селищний голова.

«Мій рідненький синочок, мій Сергійко, моя опора, моя підтримка, мій всесвіт… Завжди життєрадісний, щирий, відкритий. Мав багато друзів і великий авторитет серед них. Завжди допомагав мені у приготуванні страв. У нього було стільки мрій і планів на майбутнє… Але кляті нелюди обірвали молоде життя», — зі сльозами згадує мама Героя.

Вдома Сергія чекали мама, тато та старша сестра. Його поховали з військовими почестями у рідному селі Пеньківка на Вінниччині.

«Він віддав тобі і мені стукіт власного серця…»

Вічна пам’ять Герою!