21 жовтня 2024 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Руське Курської області, загинув штаб-сержант Віктор Борисович Якимчук, сержант 2-го механізованого взводу 1-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону (в/ч А4576). Воїн із позивним «Прапор» до останнього подиху залишався вірним присязі та своїм побратимам.

Народився Віктор Якимчук 21 березня 1980 року в селі Ходаки Барської громади. Він зростав у родині, де панували любов, працьовитість і взаємоповага. Мати, Світлана Володимирівна, берегла родинне тепло, а батько, Борис Костянтинович, усе життя працював водієм. Від них Віктор успадкував головне — чесність, силу духу та відповідальність. Найближчим другом і підтримкою для нього завжди залишався молодший брат Ігор.

Після навчання у Ходацькій ЗОШ Віктор вступив до Вінницького ПТУ №3, де здобув фах електромонтера з ремонту та обслуговування електрообладнання. Учителі й друзі згадують його як спокійного, доброзичливого й уважного хлопця, який завжди доводив справу до кінця.

Після строкової служби Віктор вирішив пов’язати життя з армією. Він закінчив школу прапорщиків у Золочеві, пройшов підготовку в «чорній сотні» спецпідрозділу, служив у Ягурі під Калинівкою.

Згодом повернувся до цивільного життя — працював за кордоном, а пізніше на тепличному комплексі в Одесі. Коли батьки постаріли, разом із братом повернувся до рідного дому, щоб бути поруч і допомагати.

У 2024 році, коли країна знову опинилася перед лицем ворога, Віктор без вагань став до лав Збройних сил України. Пройшов підготовку спочатку в Кіровоградській області, потім — у Німеччині, після чого його підрозділ було направлено на Курський напрямок.

Побратими згадують Віктора як людину, на яку можна було покластися у найскладніші хвилини. Спокійний, рішучий, справедливий — він був тією опорою, що тримає бойовий дух. Недаремно мав позивний «Прапор» — бо, як прапор, стояв рівно й не схилявся перед бурею.

За проявлену мужність, відвагу та вірність військовій присязі Віктор Якимчук був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Його життя — шлях Людини, яка не шукала слави, але заслужила безсмертя. Від тихого подільського села до лінії фронту — це дорога справжнього патріота, для якого любов до Батьківщини була не словами, а вчинками.

Вічна пам’ять Герою!