Руслан Міхєєв загинув 18 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку. Йому назавжди 48 років.

Руслан народився 2 листопада 1976 року у Вінниці. У підлітковому віці він втратив батька. Це змусило його швидко подорослішати й стати чоловіком, який піклувався про маму та сестричку. Навчався у загальноосвітній школі № 9, а після її закінчення здобув професію водія у Вінницькій транспортній компанії. Та душа прагнула творчості.

Потяг до прекрасного Руслан реалізував у ювелірній майстерні заводу «Діамант», де пропрацював 15 років. Пройшов усі щаблі – від учня до майстра-гранувальника. У кожен виріб вкладав не лише майстерність, а й частинку свого золотого серця. З усього міста до нього йшли молодята замовляти обручки, бо вірили: зроблені Русланом, вони принесуть щастя в шлюб.

«Цю прикмету перевірила на собі й моя донечка. Руслан був людиною чистої, мов кришталь, душі, із золотими руками, які творили красу, та серцем, дорожчим за найбільший діамант світу. А ще чесним, відкритим, душевним, щирим… Цей перелік можна продовжувати дуже довго, – згадує сусідка полеглого воїна Лариса Миколаївна. – Оскільки Руслан надзвичайно рано втратив свого батька, він знайшов його у моєму чоловікові. Вони були нерозлучні: разом щось майстрували, разом ходили на риболовлю, якою однаково захоплювалися. Якось Русланові вдалося впіймати 18-кілограмового товстолоба — про це й досі ходять легенди серед рибалок. А у своєму житті він ніколи не покладався на удачу чи мрії про “Золоту рибку”: всього досягав власною працею, прагнув, щоб його мама та сестричка ні в чому не знали скрути…»

До війська Руслан приєднався влітку 2023 року. Служив стрільцем у складі 59-ї окремої штурмової бригади імені Якова Гандзюка. Вірно боронив Батьківщину, та 18 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку воїн із золотим серцем загинув.

«Довгий час він вважався зниклим безвісти. Рідні та близькі не втрачали надії побачити його живим. Але інформація з однієї з пошукових систем відкрила трагічну правду. У тому бою Руслана разом із побратимами, які відмовилися здаватися й чинили спротив, рашисти розстріляли на місці. Ще й вихвалялися, що знищили їх без жалю…» – розповідає сусідка Лариса Миколаївна.

Поховали воїна на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Вічна пам’ять Герою!