Ігор Поліщук  – майстер-сержант, командир відділення мінометної батареї 1-ї окремої танкової Сіверської бригади. Загинув 26 лютого 2022 року в бою за Чернігівщину, виконуючи бойове завдання з вогневого ураження ворога.

Ігор Дмитрович народився 27 листопада 1968 року в селі Пиків. Був наймолодшим у багатодітній родині, де зростало восьмеро дітей.

«У нас в родині було восьмеро дітей, семеро братів і сестра. Ігор був наймолодшим. Не знаю чому так, але усі діти були Струками, записані на мамине прізвище, а Ігор єдиний в сім’ї, кому дісталося батькове прізвище – Поліщук, – розповідає Юрій Струк. – Він був наймолодшим, то ж ми усі його няньчили. Мама казала, що Ігор народився вагою п’ять з половиною кілограмів. Пам’ятаю, що він з дитинства був цупкеньким хлопчиком. Коли підріс, то був дуже спортивним – тягав штангу, гирі, на турніку дива виробляв. Ігор у Пикові закінчив вісім класів, у Вінниці вивчився на електрозварювальника, а далі – служба в армії, спочатку строкова, а потім за порадою старшого брата, який був військовим, служба стала справою його життя».

Більше тридцяти років віддав Збройним Силам України. Служив у артилерійських, танкових і механізованих підрозділах, був учасником АТО. Мав значний бойовий досвід, був наставником і старшим другом для молодших побратимів.

У перші дні повномасштабного вторгнення, розуміючи загрозу, до останнього залишався на позиціях.

«Коли тато пішов на пенсію, то зміг витримати лише один місяць цивільного життя, а потім все ж повернувся до війська», – каже донька Ігоря Поліщука Вікторія.

«Востаннє Ігор приїжджав до нас у Пиків у 2020 році, – каже Юрій Струк. – Казав тоді, що відбуде ще одну ротацію на сході і піде остаточно на пенсію. Але й надалі залишався в армії. І, бачте, до останнього подиху залишився у війську вірним обов’язку».

«Двадцять четвертого лютого, коли розпочалося вторгнення, дядько Ігор нам подзвонив, – згадує донька Юрія Струка Олена. – Сказав, що розпочалася війна, що усіх на любить. Каже, може я вас чимось образив, то пробачте мені. Я навіть не встигла добігти до тата, щоб дати телефона, як він перервав зв’язок, видно, часу у нього було дуже мало, а він зателефонував, щоб ніби попрощатися з нами. А коли через два дні подзвонила моя двоюрідна сестра, донька дядька Ігоря, я ще до розмови все зрозуміла…»

26 лютого 2022 року внаслідок ворожого ракетного удару разом із побратимами загинув під завалами.

«Батько виконував бойове завдання  вогневе ураження окупантів із міномета. На територію полку зв’язку, де він перебував, прилетіла кацапська ракета. І тато з бойовими побратимами загинули під завалами… Це сталося 26 лютого 2022 року, – згадує донька Ігоря Поліщука Вікторія. – Я того дня увесь час надсилала йому по телефону смс. Відповіді не надходило. Однак я до останнього сподівалася, що все минеться, думала, війна, поганий зв’язок… А потім мені його товариші повідомили страшну звістку. Батько завжди залишиться для нас Героєм!»

За особисту мужність і самовідданість Указом Президента України посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Ігор Поліщук був не лише професійним воїном, а й люблячим батьком. Його доньки продовжили справу батька:

• Вікторія – офіцер, учасниця бойових дій, нагороджена відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Сталевий Хрест», нині капітан Збройних Сил.
• Владислава – після загибелі батька вирішила присвятити життя військовій справі й навчається в Одеській військовій академії.

Ім’я Ігоря Поліщука увічнене у рідному Пикові – у місцевому ліцеї під час патріотичних заходів вшановують його подвиг.

Вічна пам’ять і слава Захиснику України!