29 грудня 2022 року о 15:00 в бою під Авдіївкою загинув лейтенант Олександр Андрухов. У свої 38 років він віддав життя за Україну, захищаючи рідну землю та своїх дітей.
Олександр народився 1 лютого 1984 року в місті Бар Вінницької області. Навчався в місцевому ліцеї №2, після чого вступив до Барського транспортного технікуму, а згодом — до технічного інституту. Там пройшов військову кафедру, склав присягу на вірність Україні й отримав звання молодшого лейтенанта.
У цивільному житті він був люблячим чоловіком, турботливим татом двох дітей, найкращим сином, підтримкою для сестри й вірним другом. Зі своєю дружиною Іриною познайомився ще у школі, коли їм було по 16 років. Вони довгий час дружили, а в 2011 році одружилися. У 2014 році народився син Владислав, а в 2021 році донечка Марія. Саша обожнював сім’ю, любив футбол, рибалку й домашній затишок.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Олександр не мав сумнівів у своєму рішенні. Він часто повторював: «Сьогодні чи завтра прийде повістка, і ховатись я не буду».
А коли дійсно отримав повістку, сказав: «Якщо не ми, то будуть воювати наші діти».
Він визнавав, що боявся, адже «тільки дурень не боїться», але все одно пішов на фронт, бо знав: мусить захистити свою родину й країну.
Дев’ять місяців він воював у Донецькій області, під Авдіївкою. Стомлений, але незламний, він ішов до перемоги й мріяв, щоб його діти жили у вільній державі.
Побратими знали його як Командира взводу з позивним «Шульц» — надійного, чесного й того, хто ніколи не залишав товаришів у біді. Він часто нагадував: «Держава — це ми. Почни з себе».
29 грудня 2022 року відбувся його останній бій. Це був день, коли він до кінця залишився вірним своїй присязі та обов’язку.
За життя Олександр був відзначений нагородами, а після смерті отримав відзнаку «Сталевий хрест» та орден «За мужність» ІІІ ступеня.
Він був сильним, чесним і справжнім українцем. Людиною, яка могла б жити, виховувати дітей, будувати Україну, але обрала найважчий шлях — пожертвувати собою заради майбутнього інших.
Вічна пам’ять Герою!
