11 вересня – у свій 31-й день народження – разом із товаришем Володимиром Олександр Зікунов вирушив на бойове завдання біля населеного пункту Вовчанські Хутори Харківської області. Того ж дня від мінометного обстрілу він загинув.

Олександр народився 11 вересня 1994 року в місті Середина-Буда Сумської області. Хлопчик був єдиною дитиною в сім’ї. Коли Саша був маленьким, його батьки розлучилися. Він часто приходив до батька та бабусі Антоніни в село Лукашенкове. Був працьовитим: допомагав рідним, не цурався роботи. Односельці пам’ятають хлопця лагідним, добрим, щирим, усміхненим.

Олександр закінчив Середино-Будську загальноосвітню школу, згодом – Зноб-Новгородське технічне училище, а потім Конотопський індустріально-педагогічний коледж. Саме через свою освіту він здобув у війську позивний «Завуч» – завжди готовий підказати, навчити, допомогти.

До війни Олександр не цурався жодної роботи. Працював вантажником, на будівництві, на лісопильні. Навіть коли було важко – працював із посмішкою. У 2019 році в нього народилася донечка Єва. Вона й досі дивиться на світ тими ж очима, що й тато. Шлюб розпався, та попри це Саша залишився люблячим батьком.

Після розлучення Саша переїхав до Києва. Там у 2023 році він зустрів Катерину – дівчину з Вінниччини, яка працювала у столичному супермаркеті. Їхні розмови швидко переросли у щире кохання. Олександр запропонував їй бути разом, і дівчина погодилася. У Каті вже було двоє синів, яких Саша полюбив, як рідних.

«Він був для мене зразком справжнього чоловіка, моєю опорою і натхненням», – згадує Катерина.

У березні 2024 року Олександр отримав повістку. Він міг не йти на війну, але вирішив, що настав його час брати до рук зброю.

«Хто ж тебе і діточок захистить від цих орків? У такий час не можна відсиджуватися. Ми повинні боронити своїх дітей, коханих, матерів», – сказав він тоді дружині.

Почалося навчання. У Дніпропетровській області він швидко опанував новітнє озброєння та навички ведення бою. Після навчального центру його направили до 71-ї єгерської десантно-штурмової бригади. Там і отримав свій позивний – «Завуч», за мудрість і терпіння, за вміння навчити й підказати.

У серпні 2024 року Саша взяв коротку відпустку. Для Катерини ці дні були справжнім святом:

«Ми намагалися бути разом кожну хвилинку. Він наче відчував щось… бо тоді зробив мені пропозицію», – згадує жінка.

30 серпня вони офіційно побралися. Це були кілька днів щастя, які стали останніми мирними у їхньому спільному житті.

9 вересня Олександр повернувся до побратимів. А 11 вересня – у свій 31-й день народження – разом із товаришем Володимиром вирушив на бойове завдання біля населеного пункту Вовчанські Хутори Харківської області. Того ж дня від мінометного обстрілу він загинув.

Місяць його рідні та дружина жили надією, що Саша в полоні чи поранений. Але 14 жовтня 2024 року стало відомо страшну правду: тіла Олександра і Володимира знайшли.

За час служби він був нагороджений медаллю «Учасник бойових дій», отримав статус ветерана війни та орден «За мужність» ІІІ ступеня.

«Він був моїм коханням, моєю опорою, моїм героєм. Ми мріяли разом збудувати будинок, об’їхати всю Україну, просто насолоджуватися життям… Але тепер він у небі. І там теж з посмішкою», – говорить його дружина Катерина.

Вічна пам’ять Герою!