12 вересня Сергій Зябченко востаннє поговорив зі своєю бабусею. Тоді він сказав їй, що вирушає на бойове завдання. Під час операції його групу накрили, і Сергій отримав важкі опіки, з якими ще п’ять днів боровся за життя у лікарні. 17 вересня 2024 року життя молодого воїна обірвалося.

Сергій народився 22 серпня 2002 року в селі Ялтушків Барського району. Хлопця з малку виховувала бабуся Надія – мудра, турботлива жінка, яка стала для нього цілим світом. Він ріс уважним і слухняним, завжди приходив на допомогу всім, хто просив. Його згадують швидким, кмітливим, готовим підтримати.

У 2019 році Сергій закінчив школу і вступив до Вінницького вищого професійного училища сфери послуг. Працював на автомийці у Вінниці, шукав підробітки, намагаючись заробити на краще життя. У цей час зустрів свою кохану Альону. У стосунках народився син Саша, який став для молодих батьків найбільшим щастям. Сергій дбав про сім’ю і прагнув зробити все, щоб у дитини було необхідне.

Чоловік любив дивувати рідних несподіваними подарунками. Його дружелюбність притягувала людей, а безвідмовність і працьовитість викликали повагу. Для бабусі він був справжньою опорою, для друзів – надійним товаришем, для сина – героєм у житті.

У травні 2024 року Сергія призвали до війська. Він хоробро став на оборону держави. Був у званні солдат, гранатометник 1-го штурмового спеціалізованого відділення 2-го штурмового спеціального взводу 1-ї штурмової спеціальної роти в/ч А4010. Мав позивний «Зяба».

Під час служби отримав поранення й проходив лікування у Кривому Розі та Сумах. За першої нагоди повернувся до побратимів, бо не міг залишити їх самих. Його серце було там, де тривав бій, де потрібна була його відвага.

17 вересня 2024 року серце молодого воїна зупинилося. Під час виконання бойової операції його групу накрили. З важкими пораненнями Сергій ще п’ять днів боровся за життя у лікарні, але опіки виявилися надто серйозними.

Йому було лише 22 роки.

Вічна пам’ять Герою!