9 вересня від отриманих у бою поранень помер воїн Юрій Стогній. 28 квітня поблизу села Закітне Краматорського району у пекельному бою з ворогом він зазнав множинних осколкових та вогнепальних поранень. Лікарі до останнього боролися за його життя, але дива не сталося. Серце захисника зупинилося за місяць до його 24-го дня народження.

Юрій народився 8 жовтня 2001 року в селі Шевченко Чаплинського району Херсонської області. Ще з дитинства мріяв стати військовим, готувався до цього, загартовуючи тіло й дух. Займався спортом, захоплювався скелелазінням. Під час навчання у Житомирському військовому інституті проявив себе як вправний атлет у військовому п’ятиборстві. Часто брав участь у спортивних змаганнях, де не раз здобував призові місця. Початок повномасштабної війни змусив його швидко подорослішати.

Коли розпочалося російське вторгнення, Юрій був курсантом Житомирського військового інституту імені С. П. Корольова. Уже в перші дні великої війни, після дострокового випуску, юнак підписав контракт із Збройними силами України та вирушив боронити Батьківщину. Він воював на Харківському, Донецькому та Запорізькому напрямках. Служив у званні капітана, обіймав посаду помічника начальника служби охорони державної таємниці окремої аеромобільної Слобожанської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ.

«У нас велика сім’я – п’ятеро дітей: троє дівчаток і двоє хлопчиків. Юрчик, хоч і не був старшим, але завжди відчувалося його надійне плече. Він турбувався про всіх, наставляв, підтримував. Своїх сестричок обожнював, а за молодшеньким братиком доглядав із пелюшок. Доброта й людяність Юрія вабили до нього людей. Де б він не був, завжди знаходив друзів. Умів бути відданим, чесним, відкритим. Він прожив гідне, хоч і таке коротке життя, та назавжди залишиться в пам’яті тих, хто його знав, молодим, веселим, життєрадісним хлопцем…» – каже мама Небесного Воїна Наталія.

Уся його родина, яка через окупацію була змушена залишити рідний дім, попрощалася з оборонцем у Вінниці.

Вічна пам’ять Герою!