17 березня 2022 року в Маріуполі загинув молодший сержант Ярослав Христюк. Ярослав родом із Браїлова, що біля Жмеринки.

Народився у Вінниці, а згодом разом із сім’єю переїхав у Браїлів. Із юного віку мріяв бути морським піхотинцем. У свої 18 років повідомив матері про намір піти до війська. Це був 2014 рік, починалася російсько-українська війна, і відмовити сина від обраного шляху вона не змогла. Тоді Ярослав сказав: «Мамулю, я мушу захищати країну! Ти пишатимешся мною, обіцяю!»

Він пішов на військову службу в Одесу, а згодом перевівся до Миколаєва — у 36-ту окрему бригаду морської піхоти. Починав із кулеметника, був призначений командиром відділення. Під час АТО захищав різні населені пункти Донеччини.

Мати захисника Юлія Христюк розповіла, що Ярослав був справжнім патріотом і дуже болісно сприймав російську агресію. Серед речей сина вона знайшла його щоденник, у якому він написав: «Ви знаєте, як боляче мені дивитися, як гине наша Україна. Як гинуть хлопці молоді. За що — я так і не розумію. Як боляче мені дивитися в очі дітям, чиї батьки, брати не повернуться додому. Як боляче мені прощатися з побратимом, і він загинув не один. За нашу вільну Україну».

Ярослав мав складний бойовий шлях. Він вибирався із засідок, пережив кинуту впритул гранату, рятував поранених побратимів. Кілька разів сам отримував поранення, та щоразу після шпиталю повертався до своїх — навіть додому не заїжджав. Отримав високі нагороди — три ордени «За мужність», перший ступінь — посмертно. Загалом мав 14 нагород за участь у бойових діях проти російських загарбників.

За день до початку повномасштабного вторгнення Ярославові Христюку виповнилося 26 років. Він перебував у Маріуполі, який опинився в оточенні ворога і безжально знищувався російськими військовими.

Побратими згадують, що Ярослав завжди був серед перших. Він пробирався на «Азовсталь» із цигарками, знаходив автомобіль, коли вже не було техніки. Був справедливим, дисциплінованим, мужнім і добрим.

Там, у Маріуполі, він зустрів своє велике кохання — Катрусю, яку згодом уся Україна знатиме як парамедикиню «Пташку».

Мама захисника ділиться: одразу зрозуміла, коли її син закохався. Напередодні вторгнення він їй зізнався: «Мам, у мене є дівчина, вона — найкраща».

«Цікаво, що він усе дитинство ловив пташок. Ставив різні пастки, а потім їх відпускав. У нашій хаті, напевно, побувало все, що літає. Тож коли він почав зустрічатися з Катрусею, сказав: “Таки спіймав свою «Пташку»”», — пригадує пані Юлія.

Коли Катерині Поліщук вдалося зателефонувати додому з полону, вона сказала: «Треба знайти маму Ярослава!» А жінки на той час уже познайомилися і зустрілися в Києві… Після повернення з полону дівчина прийшла до матері коханого. Розповіла, як навіть у нелюдських умовах оточення вони підтримували один одного, як він не дозволяв їй мити посуд у холодній воді, як знаходив шкарпетки, аби вона не мерзла в ноги…

28 лютого 2022 року Ярослав востаннє розмовляв із братом по відеозв’язку, а потім — тиша. Тоді ніхто не хотів вірити, що він міг загинути. Але згодом з’явилося офіційне повідомлення про смерть оборонця. Ярослав Христюк загинув 17 березня 2022 року в Маріуполі.

Побратим Ярослава вже пізніше, в телефонній розмові, розповів, як той у вуличному бою з двома кулями в грудях врятував йому життя, а сам загинув. Військовий дякував матері Героя…

Нещодавно у Жмеринці, на території Меморіалу Слави, з ініціативи Героя України Сергія Волинського («Волини»), колишнього в. о. командира 36-ї окремої бригади морської піхоти, де служив Ярослав, встановили йому пам’ятник — перший в області захиснику, який загинув на війні з росіянами.

У воїна залишилися мати, молодший брат і дві сестри.

Вулицю, на якій нині проживає родина Ярослава Христюка, названо його ім’ям.

Вічна пам’ять Герою!