За покликом серця він пішов боронити Україну від ворога. 31 липня 2014 року, не вагаючись, Володимир Полупанов вступив до лав 128-ї Закарпатської гірсько-піхотної бригади. Там став командиром розвідвідділення — сильним, розсудливим, відповідальним. Його очі завжди світилися, коли мова йшла про побратимів. Вони називали його «Вовчик» — за сміливість, рішучість і здатність діяти там, де інші боялися.

Володимир ріс у багатодітній родині: у батьків було троє дівчат і троє хлопців. Після школи навчався у профтехучилищі, де здобув фах механізатора. Потім пройшов строкову службу, після якої служив у складі миротворчих сил в Іраку, а згодом — у Французькому іноземному легіоні.

У 2014 році пішов боронити рідну землю. Свою відвагу не раз проявляв у бою.

Одного разу понад 100 українських бійців опинилися в оточенні. Противник стискав кільце, і кожна хвилина наближала смерть. Тоді Володимир сам, уночі, повзком, попри ворожі позиції, дістався до них і організував вихід. Без жодного пострілу. Без втрат. Хлопці вижили — бо він повернувся за ними.

«Я знаю: він ніколи не шукав слави. Але був глибоко відданий своїй справі й своїм людям. Володя не раз прикривав молодих побратимів собою. Робив це мовчки, не чекаючи вдячності. Для нього найголовніше було, щоб хлопці повернулися живими», — розповіла дружина полеглого воїна.

З війни Володимир повертався лише у короткі відпустки. Встиг здійснити мрію — охрестив новонародженого сина і знову вирушив на передову.

Життя Героя обірвалося 6 лютого 2015 року в бою. Захищаючи взводний опорний пункт поблизу села Рідкодуб (Шахтарський район) Донецької області, у районі Дебальцевого, він прикрив своїм тілом молодого лейтенанта. Загинув так, як жив — гідно, мужньо, з відкритим серцем.

«Його смерть — це не просто втрата для родини. Це рана для всіх, хто його знав. Через місяць після загибелі 16 побратимів, яких він урятував, приїхали з передової на його могилу. Щоб сказати: ми живі — бо був він», — згадує дружина Олена.

У Героя залишилися дружина та двоє синів — Станіслав і Родіон.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, Володимир Полупанов нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (26.02.2015, посмертно).

На школі (колегіумі ім. Липківського), де навчався Володимир, встановлено меморіальну дошку. Його ім’ям названа одна з вулиць у Липовці.

Похований Герой у рідному місті.

Триває збір підписів про присвоєння Володимиру Полупанову звання Героя України.

Вічна пам’ять Герою!