29 червня 2025 року в населеному пункті Юнаківка Сумської області в бою загинув Олександр Вуглицький.
Олександр народився у селі Пултівці, що на Вінниччині. Саме там минуло його дитинство. Батько Олександра помер ще тоді, коли мати була вагітна. Саме дідусь до семи років був для хлопчика взірцем чоловіка, наставником і другом. Усю любов він отримував від матері, бабусі та дідуся. Згодом у нього з’явився вітчим, який повністю замінив батька й виховував його як рідного сина.
Олександр закінчив місцеву школу. Ще з дитинства захоплювався спортом: футболом, волейболом, баскетболом. Тож згодом вступив на факультет фізичного виховання Вінницького гуманітарно-педагогічного коледжу, де отримав ступінь бакалавра. Далі — магістратура у Державному педагогічному університеті імені М. Коцюбинського.
У 2016 році підписав контракт із ЗСУ у Вінниці, ніс службу у Штабі Повітряних Сил.
Мав багато щирих і вірних друзів, адже й сам намагався бути таким.
— Якою б не була ситуація, Саша завжди залишався вірним своїм принципам. Це ДРУГ і КУМ з великої літери, який завжди приходив на допомогу, навіть коли мав власну роботу. Він був веселим, вірним своїм друзям і своїм поглядам! Завжди говорив правду, якою б вона не була. Ну а про доброту — чи то до людей, чи до тварин — я взагалі мовчу. Старався допомогти всім і завжди! — згадує друг Сергій.
У 2018 році Олександр Вуглицький зустрів своє кохання — майбутню дружину Альону, яка стала сенсом усього його життя. Тож, коли закінчився військовий контракт, він вирішив залишити службу й узятися за влаштування особистого життя.
Працював за кордоном, а згодом повернувся до рідної Вінниці й влаштувався на «Нову пошту», де крок за кроком підіймався на вищі сходинки. Колеги та керівництво цінували зусилля Олександра.
У 2019 році Олександр Юрійович одружився, а в 2020-му народився його первісток — син Дмитрик, якого він любив більше за життя.
У перший день повномасштабного вторгнення, не вагаючись, він зібрав друзів і повернувся в стрій — у Штаб Повітряних Сил. Здобув звання молодшого сержанта.
У травні 2024 року на світ з’явився другий син — Данилко, який приніс подвійну радість батьківства. Олександр мріяв і йому, як і старшому Дмитрику, передати любов до походів, футболу, риболовлі, прогулянок на велосипеді… мріяв, але, на жаль, не встиг.
У жовтні 2024 року пройшов курсову підготовку з управління безпілотниками. Потім його призначили на посаду командира безпілотного відділення.
На початку грудня 2024 року Олександра перевели у 95-ту ОДШБр. Далі — навчання з управління дронами «Вампір» і посада оператора дрона. Він відносився до 13-го окремого десантно-штурмового батальйону імені Тараса Сенюка, що входить до 95-ї ОДШБр. Служив на Сумському напрямку.
Загинув Олександр Вуглицький під час виконання бойового завдання 29 червня 2025 року в населеному пункті Юнаківка Сумської області від множинних осколкових поранень унаслідок ворожого скиду з дрона.
Йому назавжди 28…
— Саша був НАЙКРАЩИМ чоловіком і батьком. Для нього сім’я була найціннішим скарбом, який він оберігав кожну секунду свого життя. Він був таким романтиком… Мав добре серце та щиру душу. Намагався підтримувати діток, які цього потребують. Дуже любив тварин, — розповіла дружина воїна Альона.
Побратими згадують Олександра (псевдо «Карбон») тільки гарними словами:
— Карбон був щирим, доброзичливим, працелюбним, надійним побратимом, завжди готовим підтримати й прийти на допомогу. Понад усе любив свою родину, рідний край, українську землю. Ніколи не цурався будь-якої роботи та не боявся труднощів. Мріяв про Перемогу й наближав її з усіх сил. Саме таким він залишиться в нашій пам’яті. Важко усвідомлювати, що його життя так рано обірвалося. Та смерть не зможе зруйнувати те, що залишив після себе наш Герой — добрі справи та світлу пам’ять про себе.
— Пам’ять про Сашу не згасне ніколи… Найкращих не забувають! Останнім його проханням було, щоб замість квітів на поховання приносили дитячі іграшки, які обов’язково потрібно передати до дитячих будинків… Ми виконали останню волю Саші й будемо старатися продовжувати його добрі справи, — говорить дружина полеглого Захисника.
Вічна пам’ять Герою!
