Олександр Бевз, воїн із позивним ALEBE, загинув 1 листопада 2022 року під час виконання бойового завдання на оборонних позиціях біля селища Невельське Покровського району Донецької області. Йому назавжди залишиться 25.
З самого дитинства Сашко був енергійним, жвавим, веселим і надзвичайно артистичним. Він вирізнявся гумором і відкритістю, за що його любили друзі й товариші. З п’яти років хлопець танцював у хореографічному ансамблі, хоча в такому віці дітей зазвичай не брали в колектив. У школі — незамінний на концертах і шкільних заходах: співав, танцював, перевтілювався у комічні ролі — будь-що, аби розвеселити й зацікавити. Завжди прямий, щирий, справжній.
Після 11 класів Немирівського ліцею №2 вступив до Одеської академії харчових технологій. Однак жодного дня Олександр за спеціальністю не працював. Його мрією була музика. Задля цього поїхав за кордон, аби заробити гроші на створення власної діджейської кар’єри.
Та шлях життя вивів його до армії. У 20 років Сашко прийняв рішення піти служити, аби перевірити себе на мужність. Через виразку шлунка був комісований, але перед повномасштабною війною повернувся додому. Планував за місяць знову поїхати, цього разу — в Англію, де мав продовжити музичну справу. Але 24 лютого змінило все.
3 травня 2022 року Сашка мобілізували до 24-го Могилів-Подільського прикордонного загону. Спочатку служив у Могилеві-Подільському, потім — на кордоні з Росією в Чернігівській області. В жовтні його підрозділ відправили на Донеччину — до Курахового та прилеглих сіл.
Олександр навіть на фронті залишався таким же світлим і позитивним, як у цивільному житті. Він вірив, що “правда має перемогти”, і хотів прикрасити війну музикою, віршами, добром. Під його бронежилетом знайшли записку з написом: “Я несу добро в цей світ.”
Він пообіцяв привітати матусю з її Днем народження, але дзвінка від сина вона так й не дочекалась. Лише почула відповідь від побратимів Олександр: “Вибачте, що ми його не зберегли.”
Перші місяці після втрати були нестерпними. А з часом мати Сашка вирішила діяти — зробити щось, що робив би її син. Так народилася ідея студії звукозапису. Її відкрили 26 березня — у день народження Олександра. Це — спосіб зберегти пам’ять. І заклик до інших: не мовчати. Говорити про загиблих. Жити так, щоби пам’ять про них жила разом із нами.
