Весна, яка мала б приносити тепло й радість, натомість – гіркий біль втрат.
19 березня 2025 року Тульчинська громада зібралася, щоб провести в останню путь свого земляка, мужнього захисника України – Мурашка Тараса Сергійовича. Сотні людей, згорьовані рідні, побратими та небайдужі жителі громади прийшли, щоб віддати шану воїну-Герою, який поклав своє життя за свободу рідної землі.
Його ім’я закарбоване в пам’яті тих, хто знав Тараса як відданого сина, вірного друга та справжнього патріота. Він пішов на фронт, щоб боронити країну, аби його земляки могли жити під мирним небом. Та, на жаль, війна забрала його занадто рано…
Тарас Мурашко був солдатом-оператором протитанкових ракетних комплексів 3-ї окремої штурмової бригади, відданим своїй країні захисником, який до останнього подиху стояв на сторожі свободи та незалежності України. 14 березня 2025 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новогорівка Сватівського району Луганської області, перестало битися серце відважного Героя.
Мурашко Тарас Сергійович народився 8 березня 1993 року в місті Тульчин. У 2008 році закінчив 9 класів загальноосвітньої школи №3 та вступив до Первомайського політехнічного інституту Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова, де здобув спеціальність «Комп’ютерні технології». Згодом продовжив навчання в Уманському державному педагогічному університеті імені П. Тичини, отримавши у 2012 році спеціальність «Інженер-програміст, викладач комп’ютерних технологій».
Багато років він присвятив навчанню дітей, працюючи у школах та навчальних закладах громади. Його знали як розумну, доброзичливу й відповідальну людину.
З початком повномасштабного вторгнення Тарас два роки займався волонтерською діяльністю, допомагаючи своїм друзям-захисникам. Він завжди проявляв високу громадянську позицію та патріотизм. У червні 2024 року прийняв свідоме рішення піти добровольцем до лав Збройних Сил України. Після проходження військової підготовки у Великій Британії приєднався до 3-ї окремої штурмової бригади як солдат-оператор протитанкових ракетних комплексів.
Побратими називали його «Вчителем» – не лише через професію, а й через його мудрість, доброту та непохитну віру в Україну. Він був мужнім воїном, який навіть попри поранення та проблеми зі здоров’ям не полишав передових позицій. Він завжди виконував бойові накази з відвагою та честю, дарував світло навіть у найтемніші часи війни.
Тарас Сергійович свідомо обрав шлях боротьби за свободу своєї країни, віддавши за неї найдорожче – власне життя. Його ім’я назавжди залишиться в пам’яті громади, а його подвиг слугуватиме прикладом справжньої відданості Україні майбутнім поколінням.
Його слова: «Це мій конституційний обов’язок — захищати Україну…» назавжди залишаться в пам’яті друзів і рідних.
Прощання з Героєм відбулося у Свято-Вознесенському храмі ПЦУ. Під час церемонії слова вдячності та шани висловили командир роти охорони, заступник міського голови та директор Тульчинського ліцею №3. Тараса поховали з усіма військовими почестями на кладовищі села Кинашів.
Тульчинська громада глибоко співчуває рідним – матері Тетяні Михайлівні, батькові Сергію Миколайовичу, маленькій донечці Соломії, близьким, друзям і побратимам. Його ім’я залишиться в серцях людей як символ відданості, мужності та любові до Батьківщини.
Світла пам’ять Герою! Нехай спочиває з миром. Він повернувся додому не так, як мріяли рідні, але його дух залишиться жити серед нас. Його донечка ростиме, знаючи, що її батько – справжній Герой, який захищав світле майбутнє України.
Вічна слава і шана Тарасу Мурашку, доземний уклін!
Нехай небеса бережуть його душу!
