Історія Олега Кофана — це розповідь про справжнього чоловіка, який пройшов крізь нелегке дитинство, створив міцну родину, а згодом — без вагань став на захист рідної землі. Його життєвий шлях — це шлях відданості, сили духу й глибокої любові до України.
Народився Олег 6 грудня 1981 року в місті Джетигора, Казахстан, у багатодітній родині. Його батько Леонід працював слюсарем на текстильному комбінаті, а мама Галина — фельдшеркою на швидкій. Після розлучення батьків хлопець переїхав з матір’ю, братами й сестрою до України, у село Голубівка Барського району, де його виховували бабуся Ірина та дідусь Леонід. У новій країні в нього народився ще один брат — Степан.
Олег навчався в Кузьминецькій школі, а згодом здобув фах плодоовочівника-бухгалтера. В армії служив у Донецьку, після чого повернувся до звичного життя, працював, допомагав старшим, мріяв про родинне щастя.
У 2002 році Олег зустрів Віру — жінку, з якою пройшов усе життя. Вони створили теплу, люблячу родину, виховували двох дітей — доньку Ірину та сина Романа.
Коли у 2015 році розпочалися бойові дії на сході, Олег одним із перших поїхав на фронт. Він воював у зоні АТО, зокрема в Луганській області, де проявив себе як хоробрий і надійний боєць. З початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року, не роздумуючи, знову став на захист України.
Служив головним сержантом у батальйоні оперативного призначення військової частини 3008. У складі підрозділу на бронетранспортерах боронив найгарячіші напрямки, зокрема село Солодке на Донеччині. Саме там, 6 квітня 2022 року, під час запеклого бою Олег Кофан зник безвісти.
Два роки його рідні чекали. Жили надією, що він повернеться. У травні 2024 року тіло Героя було знайдено й з почестями поховано на Алеї Слави міста Бар.
Його пам’ятають усі, хто мав щастя знати його: як добру, чесну, мужню людину, завжди готову підставити плече. Його слова — «Хто, як не я» — стали символом справжнього воїна і патріота, прикладом самопожертви заради майбутнього своїх дітей і всієї України.
Світла пам’ять Герою!
