Його знали як добру, щиру й працьовиту людину. У рідному Барі Віктор Нанизнюк був тим, до кого зверталися по допомогу — і знали, що не відмовить. Усе життя працював чесно й натхненно, був вправним механіком, люблячим батьком, вірним другом і чоловіком. А коли настав час — став ще й захисником.

Віктор був справжнім господарем — у повному сенсі слова. На СТО його поважали як майстра, а вдома — як турботливого тата і чоловіка.

Та коли ворог ступив на українську землю, Віктор не залишився осторонь. З позивним «Механік» він пішов у 120 ТРО, 170 батальйон. Пройшов гарячі точки — зокрема Бахмут, а останній бій прийняв поблизу Новосадового під Тернами. Його побратими згадують, як він завжди доводив справу до кінця, рятував інших, був поруч навіть у найскладніші хвилини. Для когось він став другом, для когось — як батько.

«Мій чоловік був справжнім Героєм, сміливим, мужнім захисником. Ніколи не зраджував своїм принципам, стояв за правду та честь. Мав багато планів на життя, яким нажаль не судилося здійснитися. Хотів жити в вільній і мирній державі, за яку боровся. Був чудовим батьком та прекрасним чоловіком. Хотів бачити як ростуть наші діти, він їх дуже любив. Пам’ять про чоловіка, батька, сина — буде вічно жити в наших серцях», — каже дружина Героя.

Ім’я Віктора Нанизнюка — серед тих, хто не злякався, не відступив, не зрадив. Його життя — це приклад гідності, любові до ближнього і безмежної відданості Україні.

Вічна пам’ять Герою!