Навесні 2023 року Костянтин Пасат взяв до рук зброю, пройшов бої на Чернігівщині, Донеччині, Харківщині. Життя відважного воїна обірвалось у вересні 2024- го під час виконання бойового завдання в Курській області.  

У чоловіка було важке дитинство. Народився він у селі Мар’янівка, що на Одещині, в багатодітній родині. У його батьків було десятеро дітей — п’ять дівчат і стільки ж хлопців. Коли Костянтину виповнилося десять років, помер його тато, і мати була змушена сама виховувати дітей, — розповідає дружина воїна Крістіна Пасат.

Після закінчення дев’ятого класу Костянтин поїхав до Одеси на заробітки, щоби допомагати рідним. Висаджував та доглядав дерева і квіти у приватних садибах. Так, можливо, він і мріяв про подальшу освіту, але тоді не мав можливості її здобути, бо треба було працювати і ставити на ноги молодших сестер і братів.
Досвіду служби в армії Костянтин не мав. Попри це,  наприкінці лютого 2023-го пішов до військкомату та без вагань став на захист рідної країни.

Служив чоловік старшим стрільцем-оператором у механізованому відділенні однієї з військових частин. Воював на Чернігівщині, потім брав участь у боях за Авдіївку, де дістав поранення. Далі — Вовчанськ на Харківщині. Костянтин не тільки вправно стріляв, але й рятував поранених побратимів на полі бою, надавав першу домедичну допомогу, за що був нагороджений почесною відзнакою “Воля назавжди”.

На Курщину їхав із гарним настроєм, був налаштований на перемогу. Але скаржився на місцевих жителів, які здавали позиції ЗСУ російським бійцям”.

8 вересня Костянтин зателефонував дружині. Як зазвичай, наголосив, що все добре, попросив поцілувати за нього синочка.

“Зранку наступного дня коханий з побратимами пішов на завдання. Під час мінометного обстрілу зазнав поранення. Чоловіка відвезли в лікарню в Суми. Проте 10 вересня він помер. Лікарі сказали, що шансів вижити не було — багато уламків поцілили в тіло, була ампутація ноги, велика крововтрата”.

Поховали воїна у м. Балта.