У кожному селі є люди, про яких говорять із повагою. Таким у Білоусівці був Артур Помикалов. Спокійний, врівноважений, щирий — він не гнався за славою, але жив із гідністю. Його шлях — приклад того, як звичайна людина стає воїном і Героєм.

Артур народився 31 березня 1985 року. Жив просто, але чесно — працював, дбав про родину, підтримував друзів. Був тим, кому довіряли, з ким радилися, кого поважали. Його спокійна сила відчувалась у словах і вчинках. І коли розпочалась повномасштабна війна, він не залишився осторонь.

Стрільцем-снайпером аеромобільного батальйону — такою була його військова спеціальність. Точність, зосередженість, відповідальність — саме такі риси вивели його у ряди тих, хто виконує найскладніші завдання. Побратими кажуть: Артур ніколи не підводив. Завжди на позиції, завжди зосереджений, завжди — на захисті.

Його бойовий шлях був непростим, та він виконував свій обов’язок із гідністю. Не заради відзнак — заради країни, заради рідної Білоусівки, заради майбутнього тих, кого любив.

9 березня 2024 року поблизу Кліщіївки, що на Донеччині, серце Артура Помикалова перестало битися. Але пам’ять про нього живе — в очах його рідних, у серцях побратимів, у спогадах земляків.

Це не просто втрата для родини — це біль усієї громади. Та водночас і гордість — за те, що серед нас жив справжній чоловік, Герой, захисник. Він вірив у свободу — і зробив усе, щоб ми мали шанс її зберегти.

Вічна пам’ять і слава Артуру Помикалову!