«Якщо не я — то хто?» — ці слова стали дороговказом у житті штаб-сержанта Сергія Стрипи. Він не просто служив — він жив Україною. Із 2018 року захищав державу в лавах Збройних Сил, пройшов усі найгарячіші точки, не шукаючи слави — лише перемоги. Він воював — вперто, без страху, до останнього подиху.

Сергій народився у Немирові, закінчив Київський юридичний університет, але обрав іншу, не менш відповідальну стежку — стати рятувальником. У столичному підрозділі ДСНС, а згодом — у Вінниці, він рятував життя, часто ризикуючи своїм. Та з 2018 року Сергій узяв до рук зброю і став на оборону країни.

Повномасштабне вторгнення він зустрів у зоні ООС, одним із перших кинувся на захист. Командир гранатометного відділення 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу, він відзначався неймовірною витримкою, хоробрістю і вірністю присязі.

«Сергій жив Україною, був справжнім патріотом. Своєю місією обрав порятунок людей. Віддавався цьому до останку, попри ризик та попри небезпеку. Понад усе думав за інших», — розповідає його дружина Вікторія.

Їхня спільна мрія — спокійне, яскраве життя з маленькими дітьми, Лерою та Костею. Сергій часто повторював, що найбільше хоче, аби його діти ним пишались.

Його побратими пам’ятають, як він із легкою усмішкою відповідав на питання новачків: «Скільки ворогів ти знищив?» — «Після двох сотень перестав рахувати».

Сергій не раз йшов у бій, знаючи, що може не повернутись. І щоразу — повертався. Аж поки 27 січня 2024 року не прийняв свій останній бій біля села Курдюмівка на Бахмутському напрямку.

Нагороджений медаллю ГУР та відзнакою «10 років сумлінної служби», Сергій Стрипа був не просто воїном — він був Людиною. Його шлях — це історія про мужність, обов’язок і любов, яка жила у серці до останнього подиху.

Вічна пам’ять та слава Герою!