Олександр Вершигора народився 3 квітня 1975 року в селі Гнатівка, де й пройшли його дитячі та юнацькі роки. Він зростав у дружній родині, навчався в Кущинецькій сільській школі, де проявляв себе як старанний, доброзичливий і товариський хлопець. Його оточували вірні друзі, які цінували його за щирість та готовність завжди прийти на допомогу.
Після школи Олександр відслужив строкову службу, а повернувшись до рідного краю, обрав для себе професію землероба. Освоївши спеціальність тракториста та комбайнера, він багато років працював у місцевому колгоспі, за що його портрет навіть розмістили на районній дошці пошани.
Згодом Олександр створив власну сім’ю, виховав двох доньок і з радістю зустрічав онуків, для яких був найкращим дідусем. Незадовго до повномасштабного вторгнення РФ працював у сільському дитячому садку оператором газової котельні. Разом із дружиною вони будували плани на майбутнє, мріяли про мирне життя для своїх дітей та онуків.
Проте війна перекреслила всі сподівання. З перших днів вторгнення Олександр Вершигора став до лав оборонців України. Спочатку служив у місцевій роті охорони, а згодом був переведений до окремого стрілецького батальйону військової частини А4628, де виконував бойові завдання на Донеччині. Обіймав посаду кулеметника 1-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти 70-го окремого стрілецького батальйону 10-ї бригади.
Олександр Вершигора загинув 26 січня 2024 року поблизу населеного пункту Первомайське Покровського району Донецької області, захищаючи незалежність і територіальну цілісність України.
Понад рік Олександра Вершигору вважали зниклим безвісти. Після довгих місяців очікування та надій родини, звістку про загибель Героя підтвердили. Олександра Вершигору провели в останню путь у селі Кущинці, де його поховали на Алеї Слави з усіма військовими почестями.
Йому назавжди 48…
Вічна слава Герою! Слава Україні!
