Юрій Дятлюк народився 12 грудня 1988 року в селі Крикливець Крижопільського району Вінницької області. Він був чуйним сином для батьків та мав тісний зв’язок зі старшою сестричкою. Батьки безмежно любили своїх діток та гідно виростили двох надзвичайно мудрих, талановитих й люблячих людей. Юрія навчили повазі до родини, тому рідний дім був для нього куточком, до якого він з радістю повертався.

Веселий та життєрадісний, кмітливий та розумний, завжди виділявся в компанії, Юрій був її душею. Він з малечку дуже не любив несправедливість і завжди боровся за правду. Він мріяв стати великим футболістом. Прикладом та наставником для Юри був його рідний дядько Василь, який завжди з охотою брав його на ігри в яких він приймав участь.

З вересня 1996 року до липня 2006 року Юрій навчався у Крикливецькій середній загальноосвітній школі. Він був активним та завжди брав участь у святах, а також любив займатись спортом. Також в школі займався хлопець танцями.

Юрій був вірним другом та товаришем, який завжди підставить плече й буде поряд. З ним годинами можна було говорити про все на світі. Юрій завжди міг знайти слова підтримки у будь-якій ситуації.

В старших класах хлопець розпочав свою футбольну історію в складі команди «Кряж» та мріяв створити власну і бути капітаном команди, адже мав гарну мотивацію й лідерські здібності.

У серпні 2006 року він вступив до Вінницького національного технічного університету. В студентські роки активно займався спортом, а саме футболом та бойовим мистецтвом Ушу «Саньда», результатом чого є дипломи та медалі завойовані на змаганнях. В університеті був гравцем футбольної команди інституту, де дуже гарно проявив наполегливість, свої здібності та жагу до перемоги.

Знайомство з майбутньою дружиною

Під час навчання на дні народження спільного знайомого познайомився з майбутньою дружиною Олею. Вона стала його палкою вболівальницею.

«Юра був стриманим і водночас веселим, з перших хвилин знайомства мені здалось, що я знаю його багато років, у нас виявилось дуже багато спільних рис. Промайнуло таке відчуття, як кохання з першого погляду. Уважний, турботливий, дуже часто ми пересікались в інституті лише поглядами, а потім продовжували спілкування в соцмережі. В січні 2012 року ми одружилися, а червні у нас народився син, про якого так мріяв чоловік, адже дуже хотів мати друга по футболу та стати гідним прикладом для наслідування», — розповідає Ольга.

Юрій працював менеджером з продажу у великій компанії. Співробітники запам’ятали його веселим та енергійним, він завжди брав активну участь у корпоративах. Був відповідальним та працьовитим.

Також Юрій активно займався футболом весь цей час, розвивався та мріяв про власну команду, з власним логотипом та формою у якій би був лідером і у 2012 році створив команду під назвою «Хімік», яка в майбутньому брала участь у багатьох змаганнях та займала призові місця. У 2020 році команда, на жаль, розпалась та мрія зібрати знову команду і грати ніколи не полишала його.

У 2018 році в сім’ї Юрія народилася донька, яка стала маленькою принцесою для свого мужнього, сміливого, дбайливого, коханого татуся. Вона дуже схожа на батька і багато рис в її характері вона перейняла саме від нього.

Потайки поїхав у військомат

В перші дні повномасштабної війни Юра одразу прийняв для себе рішення не стояти осторонь, хоч він не мав жодного військового досвіду та у серці жевріло бажання бути військовим. Навіть коли в Україні відбулась реформа і з’явилась поліція, він взяв участь в конкурсі, виконав усі нормативи на відмінно, зібрав усі документи та нажаль через те, що не мав досвіду йому відмовили.

В березні потайки від усіх Юрій поїхав у військомат, пройшов комісію та чекав дзвінка. 6 травня 2022 року чоловіка призвали на військову службу до військової частини А 0281. Свій військовий шлях розпочав у складі 95 ОДШБР, вже під час підготовки проявив наполегливість, вміння швидко вчитись та опановувати нові військові спеціальності, не маючи жодного попереднього військового досвіду.

З 19 травня 2022 року перебував на військовій службі у військовій частині А 0281 на посаді розвідника — сапера розвідувального відділення розвідувального взводу аеромобільного батальйону. Мав позивний «Дяк». У листопаді Юрія направили на схід, в район населеного пункту Мар’їнка, Донецької області.

За час проходження військової служби чоловік зарекомендував себе з позитивної сторони. Він відмінно виконував свої обов’язки та користувався авторитетом серед колег й підлеглих. Юрій мав мотивацію та не припиняв професійно вдосконалюватись. Він намагався підтримувати високий моральний дух у підрозділі та вникав у турботи оточуючих.

«У мого чоловіка було бачення, що поки він знаходиться на позиціях, боронить Батьківщину, то він спокійний, що в його рідному місті не буде окупації, гноблення та безправ’я. Він був мужнім і відважним воїном, який завжди ставив інтереси своєї Батьківщини вище особистих. Побратими сміливо йшли в бій, знаючи, що він поруч і не зрадить на полі бою», — розповідає дружина Героя.

Запеклі бої та роковий вихід на позиції

23 лютого 2023 року росіяни з переважаючою силою штурмували Мар’їнку. Юрій мав мужність боротись до останнього та відбивати атаку ворога. Це був запеклий бій ,але наших хлопців було не зламати.

«Юра того дня взяв до рук протитанкову зброю й підбив танк. В ту ніч взято було в полон російського танкіста, якого залишили помирати на полі бою свої, наші хлопці не втратили такої можливості поспілкуватися з окупантом», — каже дружина військового.

З травня 2023 року Юрія перевели на посаду старшого сапера інженерно-саперного взводу аеромобільного батальйону військової частини А 0281. 3 серпня 2023 року Юрій Дятлюк загинув під час артобстрілу поблизу населеного пункту Мар’їнка Донецької області. Поховали Героя 6 серпня 2023 року на кладовищі в селі Крикливець Тульчинського району Вінницької області.

«Хлопці щоночі виходили на завдання, бравши з собою по 3-4 протитанкові міни, в ту ніч їх вистежив рашиський дрон і через декілька хвилин хлопців накрило артою. Мій чоловік загинув миттєво отримавши травми несумісні з життям», — розповідає Ольга.

Юрій був відважним та сміливим воїном, побратими йому дуже довіряли й сміливо йшли в бій знаючи, що в потрібний момент він буде поруч і не залишить у тяжку хвилину. Кожну втрату він проносив крізь своє серце та душу.

«Йому настільки боляче було втрачати братиків, що кожна смерть ставила шрам на його серці. Кожне життя мій чоловік вважав важливим і коли вони заходили в окопи і бачили тіла воїнів наших завжди старалися забрати, аби рідні та близькі змогли поховати кровинку», — говорить дружина Юрія.

Нагороди за віддану службу

Юрія Дятлюк був справжнім патріотом своєї держави. Він віддав за її перемогу віддав найдорожче — своє життя. Указом Президента України від 10 листопада 2023 року Юрію Дятлюку присвоєно орден «За мужність ІІІ ступені» (посмертно).

«Нам всім дуже не вистачає його підтримки, його посмішки ,життєрадісності та енергійності, для нас він був і залишиться найкращим сином, братом, чоловіком та батьком. Мужнім та сильним Героєм, борцем за справедливість та перемогу. Ми всі ним пишаємось та будемо нести пам’ять до останнього подиху», — говорить дружина Юрія.

Захисник мріяв про перемогу та складав плани на майбутнє, де знову хотів відродити команду «Хімік». В пам’ять про капітана футбольної команди друзі та футболісти започаткували щорічний турнір «Турнір меморіал в пам’ять про Юрія Дятлюка», який проводять вже другий рік поспіль у серпні.

Вічна пам’ять та слава Герою!