Роман Бойчук мав гарну родину. Разом з дружиною Катериною виховував доньку і сина, мав багато планів на життя. Та на нашу землю вдерся московитський чобіт і пішов Роман захищати рідну землю.
14 березня 2025 року він повернувся додому на щиті.
Зустріла його Глухівецька громада живим коридором по всьому траурному маршруту. Не такої зустрічі з Романом чекали рідні, близькі, родичі, друзі і сусіди. Весь день з ним прощалися в будинку загиблого воїна, а наступного дня прощання з Героєм проходило на площі.
Роман пішов у вічність ще зовсім молодим, у розквіті сил, йому назавжди буде 29.
Народився 8 лютого 1996 року в селищі Глухівці. Закінчив місцеву школу, після закінчення якої здобув фах електрозварювальника в Бердичівському ПТУ-3. Працював на місцевому підприємстві ТОВ «АКВ Українське каолінове товариство» вантажником та водієм.
До Лав Збройних Сил України Роман Олегович був призваний 1 листопада 2024 року.
Під час проходження військової служби займав посаду — зовнішній пілот (оператор) безпілотних літальних апаратів 3 відділення дистанційного мінування взводу дистанційного мінування роти ударних безпілотних військової частини А-4848.
12 березня 2025 року, поблизу населеного пункту Покровськ Донецької області, під час виконання бойового завдання, вірний Військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність нескорений Син України, наш земляк, солдат- Бойчук Роман Олегович загинув.
Серце стискається від болю. В очах крутяться спогади про Романа, люблячого чоловіка та батька, турботливого сина, гарного односельчанина.
Вдома з надією чекали повернення свого Героя дружина Катерина, діти Злата та Матвійко, мама Світлана та вся велика родина. У великій скорботі 1-й окремий штурмовий батальйон імені Дмитра Коцюбайла (1 ОШБ, в/ч А—4848) військове формування Сухопутних військ Збройних сил України.
Роман був одним із тих, завдяки кому війна не добралася до наших домівок.
– Він мав ще багато планів та мрій в житті, та не судилось… Російські окупанти обірвали життя та мрії. Сьогодні тут, поміж нас — родина, рідні та друзі Романа. Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини, та нехай добрий, світлий спомин про мужнього захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться в пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував. Сумуємо разом із Вами, низько схиляємо голови в скорботі! – зауважив Глуховецький селищний голова Олександр Амонс.
По завершенні мітингу скорботи і пам’яті траурна колона в супроводі священиків і духового оркестру 26-ї артилерійської бригади рушила до сільського кладовища.
Поховали Героя під Гімн України та військовий салют від салютної групи.
Розділяємо разом із родиною цей біль, це наше спільне горе, адже ми втратили Патріота й справжнього Захисника України. Кожний мешканець Глуховецької громади схиляє голову перед відважністю та патріотизмом Романа Бойчука.
Ми зробимо все, щоб бути гідними пам’яті наших героїв, ми будемо пам’ятати і молитися щоб наші воїни спочивали з миром.
