Олександр Кушта (1989–2024)

Позивний: “Іспанець”
Звання: Солдат, навідник 1-го штурмового відділення 1-го штурмового взводу 4-ї штурмової роти в/ч А4638

Дитинство та юність

Олександр Кушта народився 14 травня 1989 року в селі Мальчівці Барського району. Він ріс у люблячій родині разом із молодшим братом Дмитром. Батьки, Петро Олексійович та Катерина Дмитрівна, вкладали у своїх дітей душу та серце, виховуючи їх чесними, сильними та відповідальними.

З раннього дитинства Саша виявляв активність і наполегливість, займався спортом, прагнув бути витривалим і дисциплінованим. Це загартувало його характер і визначило подальший шлях – служити та захищати Батьківщину.

Після закінчення школи у селі Митки він вступив до відділення Харківського національного університету у місті Вінниця. Його фізична підготовка та сила духу привели його до лав Президентського полку ЗСУ.

Родина та мирне життя

Після служби Олександр повернувся додому, де зустрів своє кохання – Інну. У 2012 році вони переїхали до Броварів, а у 2013-му одружилися.

У 2014 році народився їхній син Олександр, і це стало найбільшою радістю в житті батька. Він мріяв виховати сина сильним, чесним і справедливим, прищепити йому любов до спорту, риболовлі та природи.

Олександр завжди прагнув бути там, де потрібні його знання, досвід і сила. Він став бійцем “Беркуту”, де служба йому подобалася.

Війна та служба

Вперше війна постукала в його двері у 2014 році, коли він відправився у зону АТО. Після повернення він працював у Києві, розбудовував сімейне життя, будував плани на майбутнє. У 2021 році родина переїхала до села Окладне, розпочавши новий етап життя.

Проте 24 лютого 2022 року все змінилося. Олександр не вагався ні хвилини – вже на четвертий день війни він залишив роботу і добровольцем пішов у військкомат.

Він воював у найгарячіших точках – під Бахмутом та Авдіївкою. Тричі отримував важкі контузії, але кожного разу повертався до побратимів. Він був надійною опорою, воїном, на якого можна було покластися у найскладніших ситуаціях.

Останній раз він приїжджав у відпустку в лютому 2024 року після лікування у шпиталі. Провів три дні вдома, обійняв рідних, намагався встигнути все…

1 березня 2024 року під час ворожого обстрілу він загинув – снаряд влучив прямо в окоп. Останні слова, які він сказав дружині перед загибеллю, були:

“Я живий. Я вас дуже люблю”.

Пам’ять

“Він був чудовим чоловіком і прекрасним батьком, – згадує дружина Інна. – Він мріяв після війни повернутися додому і весь свій час присвятити синові. Його вже немає, але його любов і сила духу назавжди залишаться з нами”.

Олександр Кушта нагороджений:

• Золотим Хрестом,
• Почесним нагрудним знаком командувача ЗСУ,
• та іншими відзнаками за службу.

Проте найвища нагорода – це пам’ять у серцях тих, хто його знав, любив і шанував.

Життя Олександра Кушти – це історія відданості, честі та справжньої любові до Батьківщини. Це шлях, сповнений випробувань, важких рішень, але й теплих моментів, які назавжди залишаться в серцях його рідних і друзів.

Тепер він назавжди в строю – у наших думках, у наших молитвах, у нашій боротьбі за перемогу.

Вічна слава і пам’ять Герою Олександру Кушті!