З дитинства Олександр Глушко мріяв стати військовим. Народившись 31 травня 1994 року в селі Іванів, він ще в шкільні роки стане визначальним для себе шляхом служіння Батьківщині. Після закінчення Іванівської школи вступив до Академії сухопутних військ, де здобув офіцерську освіту.

Проте війна внесла свої корективи. У 2015 році, ще зовсім молодим, Олександр достроково випустився з Академії та відразу потрапив на фронт. Його першим бойовим відрядженням було Кримське на Луганщині. Там він опинився у зовсім іншій реальності, сповненій небезпеки та відповідальності.

«Моєю першою точкою було Кримське на Луганщині. Я прийшов молодим лейтенантом, ще нічого не вмів, не бачив. Було страшнувато, але з часом звик. Потім вже були 29-й блокпост, Попасна, Торецьк… Потім Донецька область», — згадував Олександр.

Він не полишав службу навіть тоді, коли здоров’я давало про себе знати. Його покликання було сильнішим за труднощі. До останнього він залишився на передовій, захищаючи Україну разом із найближчими людьми: його батько Василь Петрович та чоловік рідної сестри Олег воювали поруч, на сусідніх позиціях.

«Я мрію, щоб Україна зайняла свої історичні кордони, щоб Крим та Донбас знову стали українськими. І, якщо буде багато таких, як мої побратими, то ми точно разом переможемо», — казав оборонець.

Олександр був не лише професійним військовим, а й люблячим сином, братом і батьком. У нього залишилися батьки, сестра та маленька донька, яких лише п’ять років.

Його віра та боротьба продовжуються в кожному, хто пам’ятає і шанує його подвиг. Олександр Глушко Олександр — один із тих, хто вписав своє ім’я в історію незалежної України. Його приклад надихає, його справу продовжують інші.

Вічна пам’ять та слава Герою!