Сашко був невисокого зросту, худорлявий. Поруч із ним побратими мали вигляд богатирів, — розповідає названа сестра пані Наталія. — Неспроста йому дали позивний «Мурашка». Але він не переймався цим. Міг декого з дужчих від себе підняти на руках. Йому це вдавалося, бо змалку займався греко-римською боротьбою, тому був сильний. Хлопці не вірили. Він наполягав. Коли піднімав, просив зробити знімок, як тримає когось із побратимів на руках. Він мав добре серце і раниму душу.
— Ніколи не забуду той момент, коли Сашко звернувся до моєї мами із словами: «Можна буду називати вас мамою?», — говорить Наталія. — Плакати хотілося тоді. Заледве сльози стримала. Дивилася на маму і бачила, що у неї теж очі на мокрому місці.
Коли мами не стало, він інколи говорив, що шкода, що її нема. Йому хотілося поділитися тим, що накипіло на душі.
Казав: «Так хочеться з нею поговорити! Може, б щось порадила, чимось допомогла…» Навіть з фронту говорив про це.
Важке дитинство
У шість років Сашко Слюзар залишився без тата. Перед тим померла мама. Дитину могли віддати в інтернат. У ситуацію втрутилася його хрещена мама пані Марина. Жінка добилася оформлення опіки над дитиною. Хлопчик опинився у новій сім’ї. Він добре знав свою хрещену маму, її чоловіка, бо вони дружили з його рідними батьками. Знав також їхніх дітей — сина і дочку. Більше уваги йому приділяла донька хрещеної, пані Наталія.
Наталія дотепер згадує про те, як у них призвичаювалися до малого, а він — до них. «Пригадую, як збирали Сашка до школи, — розповідає Наталія. — Підбирали костюм. А він все повторював: “Для чого мені костюм? Купіть джинси, сорочку, та й годі”. Мама йому відповідала: “У костюмі ти будеш ще кращим, ніж зараз”. Малий уважно слухав і мовчав. 1 вересня, коли йшов на урочисту лінійку, купили йому квіти. Ніяк не хотів брати букет. Казав, що соромиться. Підростав сором’язливим. Наталія з мамою допомагали Сашкові з підготовкою до уроків, вчили писати, читати. Вчителі говорили, що хлопчина здібний і старанний, отож, з нього будуть люди.»
Переломним моментом стало його заняття спортом. «Одного разу Сашко прийшов додому і з порога повідомив, що хоче йти займатися у секції греко-римської боротьби, — продовжує пані Наталія. — Ми не заперечували. Дитину, ніби підмінили. Він став посуватися більш упевненим у собі. Старався уроки вивчити, бо ж мав ще йти на секцію.»
Важкий вибір і війна
У вересні 2022-го Олександр підписав контракт із одним із підрозділів 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Наталії сказав про це, коли вже оформив документи. «Одного з його друзів звати Нікіта, — каже пані Наталія. — Друга поранили під час обстрілу. Олександр сказав, що порве тих, хто це зробив.»
Він пройшов навчання у Великій Британії. Слюзар опанував військову спеціальність гранатометника. Брав участь у боях на Донецькому напрямку. Дістав поранення, мав три контузії, у нього відкрилася виразкова хвороба шлунку.
Під час лікування Олександр два рази навідувався на декілька днів додому. Наталія бачила, що хлопець занепав духом. Він розповідав ситуації, з яких дивом вдавалося вибратися живим. Побратими навіть називали «Мурашку» везунчиком. Під час лікування вага його тіла ще зменшилася.
Загибель і пам’ять
12 листопада 2024-го Наталія отримала повідомлення від Олександра:
«Наталі, пробач мені за все, ти у мене найдорожча, я тебе дуже люблю, тільки прошу, не кисни.»
Наступного дня, 13 листопада, їй зателефонувала медсестра зі Жмеринки. Запитала, де вона знаходиться. Жінка якраз була з дитиною на занятті з англійської мови. Медсестра сказала, що їм треба зустрітися. На завтра не погодилася.
«Коли я повернулася додому, випадково через вікно побачила працівників ТЦК, з якими поруч йшла медсестра, — каже пані Наталія. — Серце стрепенулося. Я все зрозуміла.»
Після похорону їй зателефонував побратим на ім’я Олександр. Він родом із Вінниці.
«Пробачте мені, що не зумів зберегти вашого Сашка, — говорив чоловік. — Я особисто виносив його тіло з поля бою. Добре, що хоч це вдалося…»
Сашко назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, побратимів — як сильний, добрий, щирий юнак, який віддав своє життя за Україну.
