Роман Берегович змалечку мріяв стати військовим. Його дитинство було сповнене мрій про службу, які згодом стали його реальністю.
Роман Берегович виріс у Козятині, де з дитинства зарекомендував себе як добрий, чесний і відданий хлопець. Із шкільних років він прагнув стати «сордатом», а його дитяча мрія була такою сильною, що вже в три роки він почав говорити: «Я буду солдатом».
«У нього була ця мрія з трьох років. Він ще не вимовляв букву «л», питали його, ким ти хочеш бути, він казав — «сордатом». І дуже просив «сордатські» чоботи, — каже мама Лариса, не стримуючи сліз. — Батько йому сказав: «Я тобі їх не куплю, тому що скажуть, що батько жаліє грошей на чоботи і купив тобі кирзові». Дідусь йому привіз такі. І він в цих чоботях ходив, тішився ними».
Роман завжди був прикладом для інших. Його улюбленою забавкою було зібрати іграшкових солдатів, а його мати Лариса пам’ятає, як він, захоплений своєю колекцією, не міг пройти повз нові фігурки без того, щоб не придбати їх. Іграшки стали символом його великої мрії — служити Україні.
Після школи Роман вступив доційного авіаційного училища в Харкові, де підтвердив свою рішучість слідувати родинній традиції служити в армії. Дід Романа, який пройшов Другу світову війну, і дядько, військовий, стали для нього великим прикладом.
«Його питали: «Чого ти йдеш сюди?» (В авіаційне училище. — Ред.) Вже тоді училища були не такі престижні, — продовжує Лариса. — Рома каже: «Тому що у мене дід військовий і дядько військовий, і я теж хочу». Дідусь у нас закінчив Другу світову війну в чині капітана.
Після завершення навчання він працював на локаторній системі в Криму, де жив більше двадцяти років. Але після анексії півострова Роман відмовився від російської присяги, залишив роботу і переїхав назад до рідного Козятина.
Без вагань став на захист України
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Роман не вагався. Він зібрав речі і пішов до військомату. Під час першого ж призову він поповнив лави територіальної оборони, а згодом — Збройних сил України. Його служба на передовій була не виконання обов’язку, а й продовженням його життя, присвяченого захисту Батьківщини.
«Спершу одну бригаду відправили, потім другу, — продовжує мама Героя. — Він дзвонить і каже: «У мене хлопці поїхали, а я буду сидіти тут?!» Приїхав на одну ніч, зібрав деякі речі. А перед тим він мені подзвонив, сказав, мамо, щось купи, якісь тепліші речі, бо тут холодно, пішли дощі».
Роман завжди залишався вірним своїм принципам — він регулярно дзвонив матері, ділився новинами про службу і переживаннями. Однак 7 вересня 2022 року відбулась остання розмова матері та сина. Жінка відчула, що з її кровинкою щось не так, але не могла уявити, що це буде прощання.
«Це була дорога дитина, — розповідає Лариса. — Він мені дзвонив ще сьомого числа. Я з ним говорила, питала, чому ти, синочку, такий схвильований? Що трапилося? Чому в тебе голос такий? Я його по голосу відчувала, коли в нього щось не так».
Роман Берегович загинув під час боїв на Донеччині, ставши справжнім Героєм для своїх близьких, побратимів та рідного міста. Його життя обірвалося на полі бою, але пам’ять про нього залишитися назавжди.
12 вересня 2022 року Козятин провів свого Героя в останню путь. Роман Берегович віддав своє життя за Україну, і цей вчинок залишився в серцях українців.
Вічна пам’ять та слава Герою!
